В колонках играет - Ambeon "Dreamer"
Настроение сейчас - скручений калачиком самотній хлопчик

Інколи стає так сумно… Інколи просто хочеться поговорити з кимось, кому довіряєш по-справжньому, а нема з ким…
Довіритися, розповісти те, що болить, те чого небачить ніхто, те що навіть ТИ боїшся згадувати. Повідкривати ставні всіх вікон, тих де живе темний морок, тих де все зацвило і покрилось пилюкою і павутиною. Так хочеться довіритися, так хочеться спробувати, так хочеться випустити!!!… а навколо лише ці збайдужілі люди, які звикли бачити тебе “не такого”, ми всі живемо в одній комп’ютерній грі, в “своїй матриці”, живемо по-своїх законах, один з яких твердить “…не довіряй”. Цей закон, один з небагатьох, ти спочатку вивчив на чужих помилках, а потім переконався на своїх… а тобі так хочеться, так хочеться довіритися. Ні, не просто дивитися в чиїсь очі і знати що тебе розуміють, ні не просто знати що навколо є друзі, ні непросто… тобі хочеться розповісти це комусь, кому ти справді довіряєш, хто тобі справді бажає тільки добра, розповісти, щоб тебе вислухали, розповісти, щоб тобі справді порадили. Тобі хочеться, а нема кому, а нема її…

Цікаво чи б довірився ти, якби була вона? Цікаво чи не ще це одна вигадка твоєї хворої уяви? Цікаво панничу, чи є тобі що сказати дивлячись у ввічі тому кому ти довіряєш? Цікаво, чи не передсмерті конвульсії змусили тебе написати це?…