[показать]
В колонках играет - Eminem "Stan (Instrumental)"
Настроение сейчас - я - вітер

Падав собі листочок, такий собі, жовтий, ні, навіть жовто-гарячий. Повільно падав, тихцем, спостерігаючи за навколишнім світом з нової висоти, з новим поглядом. Він падав, а перед ним проносилося його життя: от він вмивається весняним теплим дощем, от діти граються в його тіні, от літнє вранішнє сонце висушує росу на ньому, от… А він падав, донизу залишалоя все менше і менше… Ось і все, скоро він невинно впаде на землю, чиясь нога, зовсім випадково, вдавить його в болото, і він так там і залишиться, спілкуючись лише з черв’ячками, жучками і різними мікробами, які будуть роз’їдати його різнобарвне і хрустке тіло... Він падав, ще чу-чуть і… і все… Аж враз, здійнявся вітер, ні вітерець, тихий, теплий, приємний, і закрутив листочок в своїх обіймах, і підняв його високо-високо, понад дерев, понад гілочоки, де він ріс, мужнів і визрівав. Підняв і поніс в нові, незвідані краї.
По-дорозі, листочкові відкривалися все нові і нові місця: галявини і засніжені вершини далеких гір, озера і річки, міста і села, степи і ліси, табуни диких коней і поодинокі лісові мешканці.
Він летів, його ніс теплий вітер, крутячи собою, оберігаючи і обігріваючи, підносячи до небес, пестячи хмарами, купаючись в сонячному промінні.
Він летів, поряд з теплим вітром, разом з вітром, летів подалі від жучків, вперід до життя…

Чи рідко ми самі, як ті листочки, падаємо донизу, в забуття… невсилі піднятися, замість поглянути в майбутнє – дивимося в минуле. Своєю байдужістю, зневірою, розчаруванням, болем – заганяємо себе в “болото”, де немає життя.
І, інколи, коли здається вже, немає вороття, з’являється щось, з’являється хтось, хто мов теплий вітер, піднімає і надихає нас, зігріває своєю посмішкою, зачаровує поглядом, запалює своєю енергією…
А чи рідко ми самі є тим “теплим вітром”, який рятує когось? Тільки варто пам'ятати слова маленького принца: “ми відповідальні за тих кого приручили”…