Десятки орагнізацій, а в них десятки людей, які протягом тривалого часу роблять одне й те ж саме: ходять, просять, збирають, зносять, сортують, пакують, вантажать, везуть і зрештою роздають дітям подарунки.

[показать]В сім'ї приходить Св.Миколай і це не просто гість, це хтось більший, Він - символ, Він - посланець, Він - провісник. Він той, хто дає надію, Він той, хто приносить радість, пакунки і подарунки, але Він і той, хто приносить насамперед сімейний затишок, і особливо тим, хто його немає, зокрема тими хто десятками працює в десятках організацій.

Інколи Він приходить сам, але то до самих менших, віруючих і найбільш чемних, а зазвичай замість нього приходять його помічники, передаючи собою частинку любові, турботи й тепла, а також і гостинця.

[показать]
…нас було семеро, це якщо не рахувати п.водія автобуса, з яким ми їхали, везучи з собою подарунки для дітей з інтернату, який знаходиться в Нагуєвичах.
П'ятеро з нас були задіяні в сценці і одна помічниця і ще голова. В кожного зазделегідь спланована робота і роздана роль, зрештою як і написані зазделегідь слова, які кожний намагається завчити на пам'ять, аби не виглядати "неуком" перед дітьми…

Періодичні репитиції, які зазвичай закінчуються сміхом з жартами, як і і дорога, яка врешті-решт закінчується різким підйомом до будинку-інтернату.
І діти, які поспішають нам на допомогу посипаючи дорогу та розвантажуючи автобус - як не як, а для них це не пересічна подія - приїзд купи невідомих молодих людей, та ще й мішком подарунків - заінтригуєш будь-кого:)

А потім репетиція, яка чомусь знову закінчується забутими словами, кепкуванням і …ну так, звичайно - сміхом:)

[показать]
Зрештою виступ.
Трепет очікування і мірання короткої кімнати довгими кроками, перед своїм виходом на сцену - як не як, а св.Миколай не виходить першим, і … запрошення… всі чекають, а ти… поважно, як і личить старенькому дідусеві, впевненими кроками, як і пасує добрій людині, виходити до дітей…

Мир вам люди добрі!
Го-го, дітей є тут доволі…

Починаєш виступ, після чого його підхоплюють інші, потім знову ти, потім ще хтось і всі говорять і грають на сцені, як у житті!
А ти бачиш лиш реакцію дітей, вони грають разом з тобою, вони також стають акторами, саме вони допомагають тобі проганяти нечистого, саме вони хочуть "дарунків, і цукерків,… і пакунків", саме вони рвуться до теби, розповідаючи віршики, щоб потішити добре серце "старенького Миколая", які не раз вивчені краще, аніж твої власні слова.

І їхня Віра, і їхнє прагнення, і їхня подяка за подарунки і увага - це найбільша подяка, якої ти очікуєш.

А мені і більше не треба, ні - не треба, щоб вчити ролі і імпровізувати, грати і дарувати, радіти разом з ними і радіти з них.

І цього достатньо, достатньо щоб повернутись сюди знову, через рік!