Вустами в вуста.

Подихом в подих.

Поглядом надії вишукую в твоїх очах повних невимовного суму бодай краплинку радості... Марно... сподіваюсь...

Кожною клітиною свого єства відчуваю як ти борешся з пристрастю котра ось-ось досягне апогею... Марно...надіюсь...

Холоне пристрасть. Надія ледь жевріє...

Лиш любов – гаряча, шалена, незбагненна мовчазно витає між наших тіл.

Догоряє день на виднокраї. Стежка повільними кроками добігає кінця. Перша з маршрутівок вириває з моїх обіймів і відносить тебе в інший світ. У світ твого життя завершуюючи суботню казку.

Втомлені за день ноги кволо несуть тіло, втомлену життям мою душу - у невідомість, назустріч темряві. Розум намагається прогнати геть усвідомлення близької осені, по якій – зима. Холодна зима. Відчутя можливої втрати каменем на грудях. Льодяною брилою по гарячому серцю... Воно стигне, а може вмирає заради безсмертя любові.