Роки нанизує життя на хребет - долі..... Так поволи....
Іду неквапливо... Виважуючи... Міряюючи.. Спотикаючись...
Падаю.. Знову піднімаюсь... Вітром пронизливим деколи життя...
Жкарубіє шкіра... Серце німіє...тверднучи...
Любов? Вона ніжною є по суті... Вона завше в серці... в душі...
Інакше неможна... Інакше ти біомаса....
Спасибі, мамо! Дякую, тато!
Я не в кількості дарунків. Ви не знайдете мене в стосах букетів квітів...
Я в Вашій памяті.... І цього достатньо.. Я щасливий... що Ви згадуєте мене без дат....без причин....без приводів....
Так я рідко бачу Вас..
Так рідко Ви маєте змогу чути мене....
Але я завше поруч – думки мої завше з Вами в любові мого серця......
Я люблю Вас всіх.... Я люблю тебе життя.......
[413x477]