Біль... Ледь чутний чи нестерпний складають люди... І я складаю десь там в глибинах своєї душі... Дивна звичка.. Незрозуміла.. Оберігати те, що несе негетивні почуття? Зовсім не тому, бо як правило з біллю повязана память... Картини.. фото.. уривки величезних панно моєї памяті... Вони, як і реальні, підвладні часу. Любов, радість, хвилини щастя немов палюче безпощадне сонце в проміннях якого вицвітає тло... Зникає образ... Розчиняється біль... Час лікує – знищуючи... Час лікує – наповняючи душу новими емоціями... Бо він - час, якому підвлане все, навіть життя...
Допомагаючи часу – сам знищую біль причинену кимось мені, бо так велиш ти Господи... Залишаю лише власну біль, як творіння життя, для рецензії – Совісті...
Осмислюючи і каючись наближаюсь невблаганно до воріт, котрі відкриваються лише в одну сторону, щоб ступити в небуття залишивши по собі память розлучившись з тобою доле.
Я тут... Я перед тобою Господи... Ти допоможеш мені розібрати ці купи болю.. Ти позбавиш мене болю... Чекай мене Господи – своє творіння...