...ось і причвалала осінь в листопад. Рвучкий вітер насильно обриває змарніле листя, вихором крутить встеляючи землю. Кожен крок озивається дивною мелодією шурхоту. Шррррр.... Ех.... крок за кроком. Вверх. Вниз. Туди? Так! Стежиною в мрію - немов крізь казку. Постійні супутники мої спогади.. Повалена буревієм сосна. Висохлий килим трав. Червоні оченята шипшини незвично, не по осінньому, виблискують на осиротілих гілках. Шукаю тебе поглядом серед цього фантастичного різнобарвя. Дослухаюсь тебе в цих жалібливих мелодіях осені. Різкою біллю в грудях озивається жалібливий крик яструба високо в небі. Вуста доторкнулись порепаної від часу кори, і диво, - вона зберігає ще тепло літа, таке примарне зараз і таке необхідне. Горілиць ловлю крихти сонця. Мрію сподіваючись.... О диво! Поруч на розстеленій куртці помічаю єдине сонечко. Комашку яка теж намагається зловити краплинку тепла. Ми єдині з нею  в прагненнях, та різні в нас долі. Їй прийдеться загинути з першим приморозком. Мені чекати весни... Кожному своє.....