[показать]ЯНе тільки вірю. Знаю. Всі ви, що пішли, кожен - у свій час (бо не мені судити, що трапилося до часу)стали моїми ангелами-охоронцями. Інколи стає страшно, зимно, сумно і клубком у горлі звивається розпач. Це значить, що нікого з вас поруч немає. Але таке буває вкрай рідко. І так само рідко, майже ніколи, мені спадає на думку звертатися до вас. Найчастіше - до того, чи радше тієї, яка найближче. І залишає найрідше. До тебе, моя ненароджена.Бо я й досі уявляю тебе дівчинкою. Інколи - немовлям. Частіше - дитиною років 3-х. Мені легко згадати твоє личко, якого не бачив жодного разу. Не вистачило мужності чи ще чогось. Матір жінки, у чиїй утробі ти померла, проказала тоді через силу, що схожа дитина на батька. І пізніше, коли розпатланий і п'яний, на колінах, у мокрій траві, я кричав у небо прокляття то вголос, то мовчки, а за спиною у сутінках вже годі було розрізнити маленький, обложений дерном горбочок, я ще не міг собі уявити твого личка. Тепер можу - ти мала б бути схожою на меншого. Тільки ще гарнішою, ніжнішою. Але з тими ж особливими темними очима, погляд яких так просто здатен настрахати і втішити.