Цілий вчорашній день пройшов під "морморандо": "Ай-я-я-я-я-яй, президент наїхав! Наїхав-наїхав! Ай-я-я-я-я-яй мордою обізвав! Ні за що ні про що!..."
"Ми голосували не за нього! За ідеали!" - чується дедалі частіше. І це правда. Втім і не без "культу особистості" - чоловіка, який інагурувався на президента двічі (якщо не брати до уваги перформанс у ВР під час революції), і другий та остаточний раз - на Майдані і перед Майданом. Екзальтація торкнулася навіть старих суворих бійців. А що вже казати про істероїдну в своїй масі журналістську братію. Світлий образ інтелігентного екс-банкіра був таким переконливим на тлі "бандюковича"! Виразні симптоми "месіянства" та дедалі більшої переконаності, що кляті діоксини - це його голгофа до уваги не бралися.
Аж тут раптом із натягнених по самі вуха бухгалтерських нарукавників вилізли погони молодшого сержанта радянського зразка, який, із звичайного селюка перетворившись на "камандіра", починає чмирити всіх навколо а надто "очкариків". "Друзі!..." перетворилося на "Ти!...". Проте, доки ці прояви "батько-наційного" ставлення стосувалися якихось там донецьких чиновників - ніхто не переймався президентським хамством. Потрібно було, щоб в лайно носом тицьнули одного з найпомаранчивіших журналістів.
І тут пригадалося: кілька років тому невеличкий чартерний "Як-40" жваво летів за маршрутом Київ-Санкт-Петербург. У північній пальмирі відбувався форум правих сил пост-комуністичних країн (там я вперше і можливо єдиний раз у житті бачив монгольських правих - sic! 
). На борту було й близько десятка журналістів. В тому числі і герой нинішнього скандалу - кореспондент "Української правди" Сергій Лещенко aka Амчук. І серед іншого у пам'яті застрягло враження - подружжя Ющенків (Катерина Чумаченко теж летіла з чоловіком) ставилося до цього хлопця властиво так, як могло б ставитися до власного сина. І зверталися саме займенником другої особи однини. А що ж Лещенко? Він сприймав це як належне. Рівно ж як і власне право поводитися як балуваний "розумник" та улюбленець, якому пробачать багато що, не кажучи вже про таку дрібницю як незручні запитання. Не хочу ні "відбілювати" Ющенка, ні щось там закидати Лещенкові. Але переглядаючи запис ідіотських реплік президента, ловлю себе на думці, що він, можливо в той момент розмовляв не так із українськими медіями, а власне з Лещенком. І весь ображений мінор означає - "вже від кого, а від тебе, синку, я такого свинства не чекав..."
Сьогодні ЗМІ святкують "перемогу" - "кучмізм не пройшов, всі як один груддю... і т.ін." Та чи задумався бодай хтось: чи варто заходити у близькі, в хорошому сенсі, взаємини з політиками? Навіть якщо цей "діяч" тобі глибоко симпатичний і бути "на короткій нозі" несказанно лестить. А якщо вже так сталося - то чи не варто поступитися правом вивести твого "друга" на чисту воду комусь іншому. Кого сприймають як журналіста а не мало що не члена команди, сім'ї тощо.
Всі, хто дивився трансляцію з Майдану в день інавгурації пам'ятають прикметну сценку з голубом. З фотографій правди не видно - на них пиашка з помарансевою стрічечкою весело злітає мало що не з рук Ющенка, який проводжає "символ миру" доброзичливо так, по-батьківськи, вишкірившись. Насправді ж "птічка" конкретно линяла від гріха подалі. Алегорія?