[показать]Потепліло швидко як і завжди, коли пізня весна. Спочатку за вікном заверещали шпаки та інша дзьобата фігня, а потім озвався телехвін. На дисплейчику світилося:  "мотошкола". Вже добре знайома тітонька з того боку повідомила, що про мене, непересічного, не забули і радо бачитимуть знову (рік по тому, як записався) в лавах курсантів. Сміючись сам із себе, поїхав таки на  "загальні збори".  Слово тримав  Олег,  головна у школі особа, він  же  інструктор,  він  же  майстер-мотогонщик:  нарешті  поневіряння  по службових  кабінетах  завершилися  згодою  видати йому ліцензію на ведення навчання і тепер все буде чотко!...  Чим далі слухав тим сильніше відчував, що чотко не буде. І сповнені мелодраматизму (того особливого, спортивного) запевнення Олега, що недовчених він на вулицю не випустить, тішили. Не тішила перспектива знову збирати купу довідок та ксерокопій, здавати "внутрішній" іспит, потім ще один - у ДАІ і то без гарантії - 2 помилки в ПДР - і в аут! :(
Дивився я на юні обличя довкола (перців мого приблизно віку було один чи два :) ) і розумів - чесний шлях - то не на мої нерви. Отже залишається нечесний. Швиденько актуалізував інфу про доброго чоловіка В., який допоміг вже купі знайомих сісти за кермо (переважно чотирилапої техніки) і виходжу на зв'язок: виявляється, що можна і гроші не захмарні (принаймні для мене), але легше здати на легковика і додати туди "А" ніж окремо на мотоцик ("с етім - в мотошколу..."). Домовилися. Най буде ще й "В" - кишеню не тягне. А що за кермо (тягача з напівпричепом :) ) не сідав уже 18 років (God!..) то попросив приятеля. І він бідолаха, тихо сивіючи годину терпів доки я мучив його легкову (педалів не чую і гаплик) недавно куплену на кредит  "ласточку". А що ж з мотоцикльом? - спитаєте ви. Боронь Боже - навіть у думках не було обмежитися купівлею прав. Вирішив, що таки навчуся їздити, перш ніж купувати бодай щось. Сплатив у мотошколі всьо, що належить і ось цей день настав....

Це був чудовий сонячний день. Гонщик Олег сумно зітхнув, коли довідався, що я поняття зеленого немаю з якого боку підступити до дирчика. Старенький 125-кубовий "Мінськ" перманентно глох або ревів, "рука бойца" нила як скажена від постійного витискання зчеплення (ще той "еспандер"). Їхатии не давав - тільки ходити з дирчиком між ногами, тобто під дупою. Елек трозапалювання було, але ж у нас всьо по-взрослому - тільки кік-стартер і баста. Одним словом перший день навчання залишив чітке враження, що я безнадійний тупак, не здатний запам'ятати бодай кількох підряд простих рухів.
Яким же було прозріння наступного дня, коли мені нарешті дозволили, спочатку одну ногу (праву - ту що біля гальма :)) а потім і обидві поставити на підніжки і проїжджати по 20 метрів відпрацьовуючи старт-зупинку. Йо-о-о! І двигун перестав глохнути, і зчеплення якось само-собою почало відпускатися плавно і передача вмикалася правильно та ще й на автоматі. І головне - зникло оте гівняне відчуття, що ти окремо, а мотоцик сам по собі. Що варто переборщити з газом і він помчить кудись (разом з твоїми руками, що намертво приросли до керма) а ти як той лишишся в кращому випадку стояти. І до дупи, що поряд у цей сам момент якийсь фарширований перець тренувався на "жирній" (1300 кубів) пафосній до дриставки "Хонді" (кардан, подвійні дискові і ще купа гламуру та крутизни). Це було щастя. Чи кайф. Чи ще щось. А тепер у інструктора захворів малий (дай йому, Боже, здоров'я і то пошвидше) і маю перерву. Боюсь, що до наступного заняття повернуся у первісний дрімучий стан. Але загін "скамєйкерів"-теоретиків я покинув остаточно! :D

Настроение сейчас - непоганське таке
В колонках играет - INXS Pretty Vegas