Колись тут жили люди. Панували…
Я під вербою бачив терези,
Дві бодні в котрі наливали –
Вино в одну, а в другу бринзю від кози.

А ось серпанок – равлики на йому.
Колись в нім хизувалась господиня.
А далі бачу сукня темно-синя.
І вишивка така мені знайома.

Та не судилось – чвари, чі отрути,
Чі може тиск нестерпного житя,
Можливо термін – термін має бути,
І він завжди веде до забуття.

Колись тут жили, гомоніли діти,
Світило сонце ясне їм в горі.
Та біль у грудях нам ніде не діти –
Не заспокоять дикі чагарі.