Іва́н Па́влович Пулю́й

[604x453]
Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Pulyuy, Johann Puluj; *2 лютого 1845, Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область — †31 січня 1918, Прага) — український та австро-угорський фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, громадський діяч, Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Член Наукового товариства імені Шевченка. Першим зробив знімок кісток руки доньки із використанням X-променів, які через 12 років були запатентовані як «рентгенівські».
Наукова діяльність Івана Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і пари. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книгою, 1889 року випущена у Лондоні англійською мовою.

Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Ляйпціґа, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» 1881 року одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовані у різних країнах Європи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йозефа» та званням цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю 1878 року в Парижі.

Явищами, що породжуються електричним струмом в вакуумі, Іван Пулюй зацікавився ще у Страсбурзькому університеті. Освоївши ремесло склодува, він видував скляні трубки для своїх дослідів, для потреб колег-фізиків. Подружився з ним Нікола Тесла, який також у цей час стажувався у професора А. Кундта і перейняв у Пулюя мистецтво виробництва трубок. Пулюй та Тесла, провівши цілий ряд досліджень з газорозрядними трубками, на думку багатьох істориків науки і вчених-фізиків виявилися найближче до розгадки природи випромінювання, що породжується катодними променями. Повернувшись із Страсбурга до Відня, продовжив займатися вивченням явищ у трубках. У 1880–1882 роках докладно описав видимі катодні промені. 1881 року сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені — прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була відзначена Срібною медаллю Міжнародної електротехнічної виставки у Парижі. У світі вона стала відома як «лампа Пулюя», протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого. І той факт, що нобелівським лауреатом став Рентген, а не українець Пулюй, звичайно прикрий. Якби з цього приводу можна було б поцікавитись думкою самого Пулюя, то він міг би відповісти словами української поетки Емми Андрієвської: «Найвищий мій Нобель — це приналежність до української нації».

Іван Пулюй завжди пам'ятав про свою приналежність до українського народу і ніколи не ганьбився цим. Навпаки — називав Україну «перлиною Європи» та вірив у її незалежність. Це йому належить думка, яку сьогодні чуємо з уст багатьох політиків: «Самостійність України є ключем для мирної зали Європи», «Гордієвим вузлом, під замком якого лежить гарантія миру Європи». Як доречні ці вислови сьогодні — у непростий час для України та її народу.

Як палкий патріот України, що силою обставин був відірваний від рідної землі, Пулюй багато зусиль та творчої енергії віддав громадсько-політичній роботі. Як вже згадувалось, гімназистом заснував у Тернополі молодіжний гурток. Ще студентом він видав перший молитовник українською мовою, переклав підручник з геометрії для українських гімназій. Іван Павлович знав багато мов, у тому числі грецьку, іберійську, староєврейську. Разом з Пантелеймоном Кулішем, а потім з Іваном Нечуєм-Левицьким вони переклали на українську мову Біблію, що видавалася частинами: 1871 року у Відні; 1880-го — у Львові. Повне зібрання вийшло у Відні 1903 року. Пулюй доклав багато зусиль для поширення Біблії у тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Він звертався через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі за дозволом легального поширення Біблії, однак одержав відмову. Багато працював учений у товаристві імені Шевченка у Львові і закордоном, а у Празі — з українською громадою.

Тенденційність російської та радянської історіографії в оцінці внеску українців у світову науку та культуру спричинилася до того, що ім'я Івана Пулюя, як і десятки та сотні інших славних імен наших земляків, практично довший час залишалося невідоме широким колам українського громадянства. Та часи змінюються, і не блудним сином, а великим нашим попередником повернувся Пулюй в Україну, в нашу свідомість. І це довгоочікуване повернення дає нам змогу осягнути розумом свою історію, відчути приналежність до великого народу, якому є ким і чим гордитися. 30 січня 1918 року в чеській столиці знайшов вічний спочинок Іван Павлович Пулюй. Його надія і віра у незалежність, державність рідної землі здійснилася. За тиждень перед смертю Івана Павловича, Центральна Рада своїм Четвертим універсалом проголосила незалежність України

«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)