Это цитата сообщения Пани_М Оригинальное сообщение
Єдиний спосіб втовкмачити русні в голову, що нех@й шастать в Україну!
Ну що ж мене влаштовує!
Это цитата сообщения Rarewolf Оригинальное сообщение
КАРТА МИРА БЕЗ РОССИИ ПОКОРЯЕТ ИНТЕРНЕТ
В Сети получила популярность карта мира, на которой вообще нет Российской Федерации.
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Только попробуйте кричать "россия-введи"Сегодня годовщина событий в Одессе. Когда граждане Украины убивают граждан Украины - это трагедия. У каждой трагедии есть свои причины и свой повод. Причиной Одесской трагедии была агрессия рф против Украины, поддержанная частью пророссийски настроенного населения и силовыми органами области. Если бы любые попытки провокаций со стороны пророссийских сил были жестко пресечены милицией, СБУ и внутренними войсками, то люди были бы живы. Напоминаю, что непосредственный участник трагедии, главный мент Одессы г-н Фучеджи, сбежал в Приднестровье, а потом в рф непосредственно после произошедшего. Желающим скорого расследования (а оно действительно протекает медленно и трудно, так как большинство боевиков-колорадов сбежали в Россию) могу дать фотографию этого господинчика. Увидите его в рф - привезите в Украину, все пойдет гораздо живее. Что послужило поводом для событий 2 мая? На это тоже есть ответ. Смотрите, как мирно шагает вата. Еще никого не убили. Еще не умерли евромайдановцы с настоящими бандеровскими фамилиями - Игорь Иванов и Андрей Бирюков. Пройдет совсем немного времени, и эта "мирная" пророссийская гопота побежит, роняя арматуру и дубинки, на Куликово поле... 45 человек погибнет, задохнувшись ядовитым дымом. 45 человек погибнет на радость пропагандонам из страны-агрессора в пожаре - это ж какую картинку можно сделать! Это ж какой информационный повод для добровольческого движения! Да, с двух сторон были радикалы, но радикалы бессильны, если власти не дают им возможности разгуляться. Все это можно было остановить, но... Власть в Одессе была заинтересована в эскалации конфликта. Если бы пожар в Доме Профсоюзов не случился, его бы придумали. Или придумали бы еще что-то кровавое и страшное. Впрочем, расчет был верным - я еще не помню, чтобы кто-то, стреляющий по футбольным фанатам, ушел целым. Это общее правило для любого города и любой страны. Сегодня в Одессе несет службу "Азов". Можете повозмущаться, но "Азов" не охраняет патриотов от ваты, он охраняет вату от патриотов. И если азовцы самым жестким образом пресекут провокации, то сохранят этим жизни обеим сторонам противостояния. Можете обзывать меня "пособником диктатуры", но я знаю, что Днепропетровск (где ваты полно!) избежал череды кровопролитий потому, что вата получила установку - говорите, что хотите, но дома, на |
Это цитата сообщения Tigress_of_Ukraine Оригинальное сообщение
Чем занимался одесский "Антимайдан" до 2 мая: хроники беспредела
Российские СМИ и сепаратисты очень любят раздувать тему 2 мая: мол, "обезумевшие биндеры-фошисты зверски сожгли мирных беременных ветеранов". А "Мирный палаточный городок" стоял и никому не мешал"... Давайте, не касаясь темы 2 мая посмотрим небольшую ретроспективу: чем же в 2014 г. занимался в Одессе "Антимайдан", "Куликово поле", и на столько они были "безобидными"
https://www.youtube.com/watch?v=RPjUzpnFqrI
Это цитата сообщения Rarewolf Оригинальное сообщение
Шевчеко і Донеччина. У області вшанування Кобзаря має давні традиції.
Історія вшанування творчості Тараса Шевченка у Донецькій області розпочалася аж через півстоліття після його смерті. Відомий краєзнавець з Артемівська Анатолій Шевченко свого часу відшукав у архівах цей важливий факт. «Народна газета Бахмутського земства» наприкінці січня 1911 року повідомила, що Бахмутська міськрада (нині Артемівськ) з нагоди 50-річчя з дня смерті Кобзаря зробила внесок у зведення в Києві пам’ятника поету. А ще через три роки газета «Бахмутська копійка» відгукнулася на сторічний ювілей митця статтею «Крамольний поет». Чому «крамольний»? Бо царський уряд заборонив відзначати цю дату по всій території імперії за винятком Петербурга. «Сталась надто безглузда і конфузна для держави картина: народний поет, представник однієї з гілок державного російського племені витравлюється з пам’яті народної» — обурюється газета. А в іншій статті «Пам’яті народного батька» написала: «…Т.Г. Шевченку не хочуть простити тому, що він писав на своїй рідній мові, для свого рідного народу, жив його життям і приніс йому себе в жертву».Попри царську заборону, донеччани вшанували Тараса не тільки газетними публікаціями — аматори театру влаштували виставу «Назар Стодоля» за однойменною п’єсою ювіляра. Вона пройшла з величезним успіхом.
Это цитата сообщения непослушник Оригинальное сообщение
Як Діда Мороза в СРСР заборонили, дозволили і внучкою нагородили..
[311x500]На листівці 1913 року Дід Мороз зображений іще без червоної шуби, мішка та посоха. Дитину він вітає не з Новим роком, а з Різдвом
Дід Мороз не одразу став добрим новорічним гостем. На початку ХІХ ст. в українських селах дітей лякали крижаним велетнем у сніговій шубі. Неслухняних він нібито саджав до свого лантуха й ніс вовкам. Тому в ніч проти Різдва, коли, за переказами, з лісу мав з’явитися старий, малі сиділи нишком-тишком. Схожу історію має фінський дід Joulupukki, який рідня скандинавського Різдвяного козла.
Усе змінив російський письменник Володимир Одоєвський 1840 року. У його казці ”Мороз Іванович” старий злагіднів. Інші автори теж почали писати про доброго дідуся. Він став зводити для дітей снігові гори, захищати лісових звірят.
Коли звичай ставити на Різдво ялинку проник із Європи до Російської імперії, а водночас і на українські землі, діти зацікавилися, хто приносить із лісу зелене дерево й кладе під нього подарунки. Дорослі вигадували: бабуня Зима, малий Ісус, дядько Ялинкар тощо. І лише наприкінці ХІХ ст. це стали приписувати Морозові Івановичу, а простіше — Дідові Морозу. Тоді ж він з’явився у вигляді рекламної ляльки у вітринах магазинів, став ялинковою прикрасою, а також перетворився на популярного персонажа різдвяних поштових листівок. Відвідувати дитячі ялинки Дід Мороз почав незадовго до Першої світової війни.
Курява вздовж дороги здійнялась така, що не видно ні села з вікна, ні самого вікна з-під сільської стріхи. Закурило, затупотіло, засвистіло, аж відлуння пішло горшками, що ледь не попадали з тину… То промчали козаки на бистрих гнідих, збиваючи копитами степову траву, ніби наздоганяючи саму долю, що тікає світ за очі. Сорочки на них розхристані, кунтуші поскручувались, бурки в кого позсувались, а в кого аж оселедець вітром завиває…
Козаки були неперевершеними воїнами. Хоробрими, сильними, розумними і хитрими. В особливий спосіб вміли організувати свій воєнний устрій, працю і побут. Козаки прокидались із сходом сонця, вмивались холодною річковою водою і помолившись, брались за зброю…
Старовина, до якої можна доторкнутись. Що в ній?
Як організовували своє життя козаки можна побачити на власні очі навіть сьогодні. Для цього варто відвідати справжній козацький хутір, що колись розмістився на сучасній Дніпропетровщині. Називається він Галушківка.
Тільки-но ступите на цю землю — відразу опинитесь в одному з найяскравіших та найбільш захоплюючих періодів української історії — часі козаччини. Тут все відбувається так, як і 300 років тому.
Глиняні хати обставлені лозою та очеретом. Стеля із лози, скріпленої глиною з половою, помащена на біло. Попри стіни — дерев’яні лежаки, а над ними невеличкі округлі віконця. Кімнат всього дві, та у кожній є піч. Крізь прочинені двері доноситься крик півня з курничка, поряд з яким повітка, клуня та погрібник, а по сусідству є ще буда, сарай та шалаш. Все це — колишні господарські будівлі, що виглядають зараз майже так само як тоді, коли у них порати господарство заходили жваві молодиці в очіпках та довгих лляних сорочках.
В Галушківці є навіть знайома нам з численних розповідей письменників славнозвісна корчма. Ця будівля справді стоїть тут ще з кінця XIX століття. А як же без неї? Охочих випити, або просто нажалітись на долю завжди було чимало. До речі, те, чим пригостять вас у шинку, було вирощене прямо на території хутора. Усе своє, натуральне.
А ще тут можна завітати у дуже колоритний музей сільського побуту. Серед інших старовинних речей виділяється колекція бойової зброї. Шаблі, фальконети, пістолі, пушки… І навіть найунікальніший козацький «секанець» — один із перших у світі кулеметів. Ви можете потримати експонати в своїх руках, щоб справді відчути себе козаком.
Ніде більше в Україні, тільки тут зможете відвідати музей Хреста. Тут зібрані дійсно унікальні колекції хрестів різних епох і конфесій. Від часів Київської Русі і до витворів мистецтва минулого століття. З 17 областей України. З найрізноманітніших матеріалів і різних форм. Є що роздивлятись і чому здивуватись.
Что посмотреть во Львове: самый подробный гид в интернете (фото)
[показать]Самый полный гид о том, что посмотреть во Львове!
Каждый раз отправляясь в город-сердце Западной Украины, мы задаемся вопросом, что посмотреть во Львове? Ведь так много написано, так много известно, но каждая поездка дарит неожиданные сюрпризы и открытия. Чтобы ты ничего не упустила во время своего следующего визита в город кофе, мы подготовили самый лучший и самый полный гид в интернете о том, что посмотреть во Львове!
Что посмотреть во Львове: гид по городу за 24 часа. Львов - культурная столица Украины. Путешественники любят здесь все, начиная от мостовой уютных улочек с красивыми домами, заканчивая жителями и официантами в не менее легендарных и оригинальных кафе.
Это цитата сообщения непослушник Оригинальное сообщение
"Распятая Украина". Открытка, 1940-е гг.
[415x604]
Это цитата сообщения непослушник Оригинальное сообщение
Іва́н Па́влович Пулю́й
[604x453]
Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Pulyuy, Johann Puluj; *2 лютого 1845, Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область — †31 січня 1918, Прага) — український та австро-угорський фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, громадський діяч, Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Член Наукового товариства імені Шевченка. Першим зробив знімок кісток руки доньки із використанням X-променів, які через 12 років були запатентовані як «рентгенівські».
Наукова діяльність Івана Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і пари. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книгою, 1889 року випущена у Лондоні англійською мовою.
Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Ляйпціґа, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» 1881 року одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовані у різних країнах Європи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йозефа» та званням цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю 1878 року в Парижі.
Это цитата сообщения непослушник Оригинальное сообщение
Читайте, і буде вам щастя. Пам'ятник у Китаї, що показує силу книги.
[550x412]10 книг-антиутопій, які змінять вашу думку про ідеальний світ
1. Джордж Орвелл - «1984»
2. Джордж Орвелл - «Колгосп тварин»
3. Олдос Гакслі - «Про чудовий новий світ»
4. Рей Бредбері - «451 градус за Фаренгейтом»
5. Ентоні Берджес - «Механічний апельсин»
6. Кадзуо Ішігуро - «Не відпускай мене»
7. Курт Воннеґут - «Бійня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей»
8. Алекс Ґарленд - «Пляж»
9. Лорен Олівер - «Деліріум»
10. Стівен Кінг - «Людина, що біжить»
Тисячоліттями складалась етнічна карта Європи, складна й заплутана. На зорі історії народи приходили й осідали тут, змінюючи один одного. З часом одні з них зникали, натомість народжувалися нові. Так кожен народ вніс свій внесок в будівництво великого будинку європейської культури.
Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб?
Знахідка у руїнах Десятинної церкви пласкої цегли-плінфи зі знаком князя Володимира на початку ХХ століття збурила нову хвилю наукових дискусій, але ключ до таємниці тризуба був схований у найнесподіванішому місці.
«Анакія, голуб Святого Духа, ворон, корона, лук зі стрілою, монограма грецька, рунічна, руська, орнамент візантійський, східний, слов'янський, панікадило, портал церковний, скіпетр, сокира, сокіл, тризуб Посейдону, трикирій, франциска, хоругва, шолом, якір - знаєте, у кириличному алфавіті літер ненабагато більше, ніж версій про те, що воно таке: знак Великого князя стольнокиївського Володимира Святославовича.
Коли у 1908 році з руїн Десятинної церкви вийняли цеглину із таємничим знаком, київський історик Карл Болсуновський, розпачливо роздивляючись його вибагливе плетиво, назвав те знамено «нумізматичним Сфінксом».
Toді минуло вже більше століття від моменту, коли наприкінці ХVIII століття київські та петербурзькі книжники звернули увагу на монети із старовинними княжими емблемами. Від того часу розговорити Сфінкса пробувало чотири десятки героїв пера та пергамену. Але Сфінкс і далі мовчав».
Дом судьи
Этот образец модерна, типично асимметричный и изящно декорированный. Сооружен он в 1911 году по проекту гражданского инженера Владимира Бессмертного по заказу главы Киевского суда Николая Грабаря. В начале XX века Н. Грабарь исполнял обязанности председателя Владимирского, затем Черниговского окружного судов, а с 1904 года - Киевского.
Дом построен по всем традициям городских особняков: с небольшим газоном, решетчатым ограждением, отделяющим фасад от уличного тротуара, с отдельным парадным входом и воротами, у которых размещена сторожка-дворницкая, с хозяйственным двором и садом, обрывающимся над оврагом, где когда-то весело журчал ручей Глыбочица.
Вторжение российских войск в Украину и сражение за Иловайск — события, которые требуют самого тщательного расследования. Не все можно сказать сегодня. Но если виновные не будут привлечены к ответственности — не будут сделаны выводы. А если не сделать выводы, Украина не сможет эффективно противостоять дальнейшему продвижению российской агрессии.
Об этом в пишет в своей статье Юрий Бутусов.
Как начинался Иловайск? Обстановка накануне вторжения
Иловайск нельзя рассматривать в отрыве от общей ситуации на фронте в Донбассе. В августе вооруженные силы Российской Федерации перешли к новому этапу эскалации конфликта. Если ранее российские войска служили источником вербовки наемников для войны в Донбассе, то с 10 августа началось проникновение отдельных подразделений на территорию Украины, которые начали принимать участие в боевых действиях. Судя по датам гибели российских военнослужащих и показаниям их родственников в России, 13 августа в районе города Снежное Донецкой области ударом оперативно-тактического комплекса "Точка-У" было уничтожено скопление войск и боевой техники - это оказались подразделения 18-й мотострелковой бригады РФ.
Сопротивление и характер наземных боевых действий резко ужесточились. Начали расти и потери украинских военнослужащих. Ввод российской армии был связан с тем, что ресурсы наемников были практически полностью исчерпаны в предыдущих боях, и они уже не могли обеспечивать контроль и защиту огромной линии фронта. Выход украинских войск на окраины Донецка и охват Луганска могли привести к скорому падению "столиц" "ДНР" и "ЛНР".
Российские войска как со своей территории, так и с территории Украины организовали массированные артиллерийские удары по украинским войскам. Поскольку "контактные" бои приводили к большим потерям, приоритетом российского командования стало нанесение бесконтактного огневого поражения украинским войскам в приграничных районах Луганска, в районах Саур-Могилы, Амвросиевки, Тореза, Шахтерска.
Украинское командование (командующий АТО - генерал-полковник Виктор Муженко) приняло решение удерживать позиции вдоль границы. Войска сектора "Б" сил АТО получили от командующего АТО боевую задачу - взятие Иловайска и Ясиноватой - ключевых пунктов, позволяющих замкнуть окружение вокруг Донецка с юга и севера. Таким образом, создавалась угроза единственной магистрали в районе Харцызск-Зугрэс, которая связывала донецкую группировку российских наемников с поставками оружия и подкреплений из России.
"Мастер сновидений, грез и мечтаний", "рожденная для цветов" "причудливая художница", чьи картины - "новое язычество", "фантастическая реальность или реальная фантастика"... Все эти восторженные отзывы специалистов - о творчестве нашей соотечественницы, уникальной художницы-самоучки Екатерины Васильевны Билокур.
В маленьком сельском доме застыли на стенах картины великой художницы, пытавшейся донести до людей своё видение красоты и неповторимости окружающего мира, но так и не услышанной никем. Нужно было прожить трагическую жизнь и умереть, чтобы теперь цветы в картинных рамах восхищали и радовали других, приковывали взгляд и завораживали точностью деталей...
[200x308]
22 марта 2014 года исполнилось 100 лет со дня рождения Марии Капнист, уникально харизматичной актрисы, мужественного человека, которого не сломали 17 лет лагерей ГУЛАГа... Последняя настоящая графиня Украины.
Мы все в детстве смотрели фильм "Руслан и Людмила", "Бронзовую птицу". Нереальная, не от мира сего внешность, взгляд - невозможно забыть... Я увидела ее случайно, где-то в 89-м году на улице возле Одесской киностудии - постеснялась подойти.Жалею до сих пор. Потом, позже, посмотрела фильм о ее судьбе - была просто поражена...
Википедия, коротко:
Мария Ростиславовна Капнист (Капнист-Серко; 22 марта (4 апреля) 1914, Петербург — 25 октября 1993, Киев) — советская и украинская актриса, заслуженная артистка Украинской ССР (1988).
Потомственная дворянка, графиня, относится к потомкам поэта Василия Васильевича Капниста (1758−1823) и кошевого атамана Запорожской Сечи Ивана Сирко.
В 1931 году семнадцатилетняя Мария была принята в Театральную студию Ю. Юрьева при Ленинградском драматическом театре имени А. С. Пушкина, а после её закрытия — в Ленинградский театральный институт. Но уже в 1934 году по причине дворянского происхождения Мария была исключена из института с запрещением жить в Ленинграде. Работала бухгалтером в Киеве, затем в Батуми.
В 1941 году репрессирована: «за антисоветскую пропаганду и агитацию». Разлучив с маленькой дочкой, ее сослали на каторжные работы в ГУЛАГ. Вслед за домом, имуществом, близкими людьми, свободой Советская власть отняла у молодой женщины былую красоту и здоровье. Семнадцать лет тяжелейшей каторги… Первый срок отбывала в Карлаге в одном бараке с Анной Васильевной Тимирёвой, с которой дружила до конца её жизни. Затем, до 1949 года — в шахтах Степлага. Второй — в Красноярском крае. Освобождена Мария Ростиславовна была лишь в 1956 году, в 1958 году полностью реабилитирована. С 1956 года - в Киеве, где жила до конца жизни.
В 1958 году после ряда мытарств ей удалось получить роль игуменьи в фильме «Таврия» молодого режиссёра Юрия Лысенко. Успех этой дебютной работы обратил на неё внимание многих режиссёров киностудии имени Довженко, где Мария Ростиславовна в дальнейшем активно снималась. Получила известность своими характерными образами — графинь, дам, загадочных старух, ведьм, цыганок и чародеек.
У Марии Ростиславовны из-за работы в заключении под землей развилась клаустрофобия, из-за чего она не пользовалась подземными переходами, что и стало причиной её гибели. В возрасте 79-ти лет Мария Капнист трагически погибла, переходя одну из самых оживленных автомагистралей Киева — Проспект Победы возле киностудии им. Довженко. Похоронена на фамильном кладбище в селе Великая Обуховка Полтавской области.
