Юлія ГОГОЛЬ
Різдво

Кажуть, на Різдво збуваються найзаповітніші мрії.
Мої батьки дуже хотіли мати дитину. І ось я, маленька-маленька дівчинка народилась на саме Різдво. Усі так раділи мені, так раділи. На Різдво у нас завжди була гучна забава — святкували мій день народження. Ось так на свої 5 років я одержала… рояль. Того дня до нас чогось ніхто не прийшов, і як тільки його настроїли, тато сів за інструмент і заграв таку тиху-тиху колядку. А мама співала. Я потім цілий рік училась, щоб на наступне Різдво заграти хоча б одну таку ж коляду.
Не судилося. До наступного Різдва мої батьки загинули в автомобільній катастрофі. Мене забрали у дитячий будинок, а нашу квартиру, нашу розкішну квартиру, наче викупив якийсь бізнесмен. От тоді й закінчилось моє дитинство.
В той час я дізналась, що таке голод, що таке холод і що означає нема де переночувати. Було важко, я навчилась курити, а коли мені було 14 — вперше закохалася. В місцевого наркомана. З ним вперше ширнулась травкою в якомусь підвалі. А потім він мене почав ласкати, я не пручалась. Так і втратила власну честь — бридко і болісно. І більше ніколи не ширялась.
Незабаром настав час покидати притулок, а в мене ні знань, ні професії (швачка з мене нікудишня). Тоді прийшов якийсь бізнесмен (він так приходив щороку і деяким випускникам пропонував роботу). Йому в око впала тільки я, тож можна сказати, фортуна врешті й мені посміхнулась. Я сіла з тим чоловіком в його розкішне авто і ми поїхали. Не так сталося, як гадалося. Першого ж дня він мене просто зґвалтував, сказав, що є робота тільки повії і вибору в мене немає. Вибору у мене справді не було…
Коли я зненавиділа світ, закінчилась і юність. Просто потворна, без смаку розфофирена й насмальцьована тональним кремом, я вийшла на свій перший робочий день, точніше — ніч, в ресторані готелю. Я була ніби офіціанткою, та мене можна було запросити на бокал шампанського в номер. Першим клієнтом була якась великопика свиня, яка мене називала Кісочкою, ляскала по моїх сідницях, була грубою й зовсім ні з ким не церемонилась. Мені було огидно до блювоти, але потім дозволили прийняти ванну, бо “Кісочка” добре заплатив. Потім він ще часто приходив і був не менш щедрий.
Я тішилась, що дозволяли хоч митись у ванні, і вже за тиждень мене знайшли там з порізаними венами. Відкачали, дали очунятись, а потім ще раз зґвалтували і відправили на роботу. В той день, в той день було Різдво, і я справді не хотіла помирати. Бо в той день я побачила в кутку щось особливе: там стояв рояль. Той самий рояль. Виявляється, я повернулась до дому. Я сіла й почала згадувати, що вчила в дитинстві. Під вечір навіть заколядувала. Потім мене ще часто просили щось грати, і це була моя єдина відрада.
Так і минали роки. Я хотіла втекти, але що я могла сама зробити у величезному місті, без документів, у місті, де є свої закони і свої правила, і свої мафіозі, і свої повії, які заробляли значно менше за мене. Врешті мене впіймали, вкотре поглумилися й відправили назад на роботу. Чим більше пручалася, тим гірше мені було.
Ось так було завжди. Я добре вивчила свою роботу, своїх клієнтів і їхні забаганки, але я старіла. Невпинно. У мене запалися очі, якось відразу з’явилося багато зморщок і опали груди. Я вже не та. Об мене просто почали витирати ноги. Я стала непотребом. І перед Святою вечерею я зібрала свої речі й пішла. Тепер мене вже ніхто не розшукуватиме. Тепер всі з полегшенням зітхнуть.
Куди ж було йти серед лютої зими. Я пішла до церкви. Там була Свята вечеря для бідних, мені дали ложку куті, як-не-як нагодували, а вже пізно ввечері я пішла до сповідальні. Я не бачила отця, і добре, я розповіла все, що було на душі, все своє життя й поневіряння. Отець простив мені, а коли вийшов зі сповідальні, я просто жахнулась — “Кісочка” в рясі.
З тієї злості і з того бруду я мчала щосили містом. Як я хотіла додому! Просто зіграти на роялі й заколядувати мамі й татові. Під моїм колишнім домом, чи то пак під проклятим готелем, мене й знайшли замерзлу наступного дня. Бізнесменові довелося ще й тишком-нишком похорон організовувати.
І от тепер я смажуся в пекельному казані, та все одно ніхто мені не заборонить мріяти. Мріяти про одного чоловіка на все життя, про затишну хатку й про двох дітей, яким я співаю, сидячи за роялем. Ми всі тихенько-тихенько колядуємо, адже сьогодні Різдво, а на Різдво збуваються найзаповітніші мрії.