vosvoboda.info/ukr_txt005151

Більш як 300-річне поневолення України, - спершу Російською імперією, польською шляхтою, а останні 70 років - тоталітарним більшовицьким режимом - не минули для української нації безслідно.

Гнат Хоткевич у своїй роботі "Два гетьмани" (ст.80-90, від. 1991 р.) зазначав: "Історичні документи тих часів - то якась безконечна хартія мА всякого свавілля, жорстокості і нехтування всіма Божими і людськими правами. Таких випадків сотні, тисячі, і то тільки занотованих в акти. А скільки того пропало, перетерпілося і зосталося навіки невідомим".

Ось деякі з цих "занотованих актів":

1686 рік - скасування автономії української православної церкви внаслідок підкупу і встановлення контролю Москви не тільки над релігією, але й над освітою і культурою України.

1689 рік - заборона Київській Лаврі друкувати книги - "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати" (йшлося у статті "Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова" 1905р.)

1718 рік - спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, які збирали 700 років.

1720 рік - Указ Петра І про заборону друкувати будь-які книги в Україні.

1729 рік - Цар Петро ІІ видає наказ переписати в Україні всі державні постанови та розпорядження з української на московську мову.

1753 рік - Указ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1755, 1766, 1775, 1786 роки - Петербурзький Синод забороняє друкувати українські книжки.

1759 рік - Синод видав розпорядження вилучити українські букварі зі шкіл.

1762-1763 роки - Катерина ІІ видала два маніфести про іноземну колонізацію України; вербували сербів, болгарів, молдованів, німців - їм надавали 65 десятин землі на душу, звільняли від податків.

1769 рік - Указ Синоду про заборону українських букварів з вимогою вилучити їх та українські церковні книги у населення.

1775 рік - закриття українських шкіл при полкових канцеляріях.

1777 рік - після смерті геніального композитора Максима Березовського заборонено виконувати його твори і знищено багато його рукописів.

1780 рік - спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших бібліотек України.

1784 рік - переведення викладання у Києво-Могилянській академії на великоруську мову "С произношением свойственном великоруському".

1784 рік - розпорядження Синоду: в усіх церквах читати молитви та правити службу "голосом, свойственным московському наречию", те ж саме було заведено у школах.

У 1747 році на кожну 1000 душ населення припадала одна школа. Під кінець століття населення зросло утричі, а кількість шкіл зменшилась удвічі, серед них українських не було жодної.

1799 рік - арешт у Києві геніального українського композитора Артемія Веделя за письмовий протест проти переслідування української культури і освіти. Спочатку Артемій Ведель у в'язниці 68 днів, а потім 9 років - до самої смерті - у божевільні. Наказано не давати "ні пера, ні ручки, ні бумаги". Довгий час його твори були заборонені.

1811 рік - закриття Києво-Могилянської академії.

Протягом другої половини 18 століття та першої половини 19 століття видавничу справу в Україні паралізовано, внаслідок чого надруковано:

1847 рік - 1 книга, 1848 рік - 3 книги, 1849 рік - 2 книги, 1850 рік - 1 книга, 1851 рік - 2 книги, 1856 рік - 5 книг.

1824 рік - наказ Міністерства Освіти "Воспитание народное по всей империи, несмотря на разность верований і языков, должно быть чисто русское".

1862 рік - закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих. За цю діяльність на 7 років виселяють до Архангельська Павла Чубинського.

1847-1857 роки - десятирічна солдатська каторга Тараса Шевченка "із забороною малювати і писати".

1863 рік - таємний Валуєвський циркуляр про заборону видавати підручники, літературу для читання та релігійні книжки українською мовою, якої "не было, нет и быть не может".

1864 рік - статут про початкову школу: навчання проводити лише "московським наречієм".

1869, 1886 роки - Укази про доплати і пільги особам московського походження.

1870 рік - вказівка міністра освіти: "кінцевою метою освіти усіх інородців, що проживають у межах нашої Вітчизни має бути русифікація". Отже, українців залічували до інородців.

1874 рік - новий статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання слід проводити великоруським нарєчієм.

1876 рік - таємний Емський указ Олександра ІІ про заборону ввозити до імперії, друкувати і перекладати твори українською мовою. Заборонено також сценічні вистави, читання та друкування текстів нот українською мовою.

1881 рік - знов заборонено викладати у народних школах та виголошувати церковні проповіді українською мовою.

1888 рік - указ Олександра ІІІ про заборону вживати українську мову в офіційних установах і охрещувати українськими іменами.

1892 рік - заборона літературних перекладів українською мовою.

1895 рік - заборона видавати українські книги для дітей.

1899-1903 роки - заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві.

1900 рік і наступні роки - цензура вилучає такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "січ" та інші з національно-символічним змістом.

1905-1912 роки - Міносвіти Росії закрило 12 приватних гімназій, звільнено 32 директори та 972 вчителі, 822 - переведено до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

1905 рік - 1400 студентів Київського Університету звернулись до Ректора з вимогою відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, але їм відмовили.

З 1906-1915 роки - закрито товариства "Просвіта" в Одесі, Миколаєві, Києві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільському...

1910 рік - циркуляр уряду Столипіна зарахував українців до "іновєрців" і заборонив українські організації. Боротьба з рухом за відродження України є історичним завданням російської державності, - вважав Столипін.

1914 рік - указ Ніколая ІІ про заборону української преси.

1914 рік - заборона святкувати в Україні 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Це далеко не повний перелік імперської політики нищення української нації.

1917-1918 роки - впала імперія. Україна вирує, святкує своє визволення. Уряд України, повіривши облудним гаслам більшовиків про "право нації на самовизначення", розпускає армію, яка стихійно сформувалася з добровольців, з військових, які злетілися в Україну з усіх кінців імперії. Та варто було Центральній Раді проголосити ІV Універсал про Незалежність України, як з півночі посунула червона орда, яка буквально топила у крові молоду незалежну, незахищену Україну.

Важко перерахувати всі випробування, які впали після 17-го року на багатостраждальний український народ. І були вони тим страшніші, що були підступні, цинічні - проголошували прекрасні, гуманні гасла, а насправді ще з більшою лютістю продовжували нищити Україну, її культуру, традиції, мову; нищили і фізично, і духовно - війни, голодомори, репресії, розстріли... Людські втрати сягали десятків мільйонів.

З виступу Галини Яблонської - президента Міжнародної Ліги "Матері і сестри - молоді України", народної артистки України та члена ВО "Свобода" - на IX Міжнародному Українсько-Польсько-Чеському Тижні освіти для дорослих.

30 жовтня 2008 року



Більшовицький командир українського фронту Владімір Антонов-Овсєєнко 30 листопада 1918 року у прикордонному місті Суржа на Курщині так наставляв красноармійців: "Против нас стоит тридцитимиллионный народ, имена которых невозможно выговорить, внешность которых такова, что их надо убивать без всякого милосердия и пощады. Это звери... с ними нельзя обращаться как с порядочными людьми. У нас кровь лучше, сердце – тверже, нервы – крепче... Мы должны выжать все возможное из Украины, чтобы усилить военный потенциал России". Гітлер би плакав, але він тоді навіть ще не мріяв про подібне для Рейху.

http://www.slavaukraini.org/index.php?id=19&tx_ttnews[tt_news]=28&tx_ttnews[backPid]=6&cHash=e3b4e378c6