Ніби з людьми, та вже котрий-сь рік я зустрічаю людей з потойбічного світу, перед якими умовно можна зняти капелюх, бо шановані. Фізично мертві, але живе пам’ять про них. На недільній виставці у подвальчику поблизу хрещатицької арки за склом прикуті маленькі люди, що відіграли свою ролю. Першим був еротичний персонаж зі світу Толкіена. Великі очі не завжди свідчать про глибину душі
[488x650]
Некохана дитина. Їй не пощастило. Скільки людей живуть і сивіють за повної відсутності мозку, а оця й сонця не побачила. Гід казав, що як у матері голова порожня народжувати в 15 літ, а засівати під хімічним стимулятором доброго настрою, то у дитини формується маленька черепна коробка, де не передбачено нічого зайвого
[417x650]
Невигадане втілення легенд про братерську любов. Один з хлопчиків лише на день пережив свого брата, який захворів та вмер передчасно. Мабуть від невимовної туги. Недотурбувавсь, не вберіг. І стоять вони перед глядачами німим застереженням: "бережіть своїх коханих!"

[488x650]

Останній персонаж - це вже я. У кімнаті з кривенькими люстерками кожний має час поміркувати над тим, який би він мав вигляд, опинившись експонатом пересувної кунсткамери, дякувати Петру І за оригінальну ідею

[450x600]

І все ж таки душа прагне гармонії та досконалості. Портрет мертвої дівчинки вважаю витвором мистецтва, а не артефактом. Її творець сама природа
[602x650]

І заманулось мені мати таку завжди перед очима. Тепер стоїть на робочій полиці і на мене дивиться
[481x699]