Ранок почався невгамовним дощем, їхав за книжкою для матері, і хоч в машині не мокро, просуватись сірою стіною у робочий день та ще й нашими новими розв'язками якось без задоволення. Зітхнув з полегшенням, натиснувши кнопку сигналізації надворі. Дощовий день тривалої відпустки супроводжується звичайно літературою, і чукотські друзі від'їжджають тільки завтра. Найдавніший boddy-friend запропонував ознайомитись з твором, названим «порубіжною книгою в проростку нової шотландської літератури і, на мою думку, - найкращий роман, написаний англійською в післявоєнний період». Це лондонський критик так в передмові пише. Мова власне йде про «1982, Жанін» Аласдера Грея. За півгодини прочитую передмову: 35-літній стурбований жевжик має тло для втілення сексуальних мрій і запрошує читача приєднатись до власних почуттів. Ну нехай, бо тут доєднаний декаданс шотландських патріотів у час занепаду внутрішнього життя країни. Мрії головного героя критик вважає хвилюючими, вони «служать підтвердженням, що придушення сексуальності хлопчика виступає першопричиною сексуально агресивної поведінки дорослого чоловіка», а одна з героїнь, Неділя, або Сонячний День (у неї німецьке прізвище), Зонтаг «підштовхує його до перекручень, і Макльюіш оголошує себе педофілом, яким він насправді не є, просто тому, що «така брехня менше відлякує жінку, ніж визнання, що у мене нездорові фантазії щодо жінок». Я перепитую порадника, а що за таємний зміст у неподобстві? Бо воно ж не відлякує, а скоріше змушує до активних дій у напрямку кастрації фантазера.. У відповідь отримую: «Якщо ти педофіл - я рознесу тобі голову. Навіть встигнути не зможеш зрозуміти за що. Грей , ти хочеш спілкуватись?» Чорт, я ж двічі попереджав до того, що ніколи не нав’язуюсь зі спілкуванням. Я не скаржусь тут собі, але хочу зафіксувати момент і привід, коли мене відкидають в аутсайдери.