Три гори над Подолом з північного заходу до центру Києва вишикувались в лінійку – Юрковиця, Щекавиця і Замкова. За давніми легендами на Щекавиці був родовий маєток Щека, а років за 450, тобто близько 920-го віщий князь Олег захотів подивитись на кістки свого улюбленого коня, смерть від якого йому пророкувала віщунка. На Щекавиці його вкусила гадюка, що виповзла з кінського черепа, на Щекавиці його й поховали. Місцезнаходження могили Олега було відомо до початку ХХ століття, і померли на самоті останні, хто бачив притулок легендарного князя. На Щекавицю з вулиці Глибочицької, під якою у колекторі захована легендарна притока Дніпра, йде змієподібна Лук'янівська вулиця. Зачіпаючи спиною південно-східний схил Юрковиці, вона занурюється в улоговину, з якої видно радіовежу, вкопану в щекавицьку верхівку.
[700x560]

Щекавиця почала забудовуватись багатоповерхівками ще з початку ХХ століття. У 1904 році на прохання училищної ради міська дума дала дозвіл побудувати два чотирикласні парафіяльні училища – жіноче і чоловіче. Триповерхова класицистична споруда яскраво різниться від пізніших сірих хрущовок навпроти, але не було враховано особливості будови гори, її каоліново-піщаникових і глиняних ґрунтів, так що господарі будинку мали певні проблеми з частковими обвалами і природними проваллями. Зараз тут Департемент ДАІ МВС.
[700x560]

Лук'янівська існувала з першої половини ХІХ ст., а у 1980-х знищили майже всю стару забудову і прилеглі історичні провулки. У 70-х роках улоговина між Щекавицею та Татаркою і Юрковицею була забудована типовими дев’ятиповерхівками, лише один з уламків минулого лишився за номером 29а, але дізнатись, що за парканом, поки що не було можливості.
[700x560]

Олегівська вулиця відома з XVIII століття під назвою Погреба́льна — вона вела до одного з перших міських цвинтарів — Щекавицького (1772 р.). Сучасна назва — з 1869 року на згадку про могилу князя Олега. На Олегівській збереглось кілька старовинних будинків
[700x560]

У 1770 р. у Київ з Молдови та Польщі було занесено «морову заразу» - чуму. Тоді за чотири місяці в місті померло 6-8 тисяч міщан. Традиція ховати небіжчиків на території навколо церков, враховуючи кількість померлих, не могла тривати далі. Тому 1772 року територію Щекавиці обрали за цвинтар. За 150 років існування він став останнім прихистком для багатьох знаних киян: родини Балабух, Горшкевичів, Максимовичів, Лакерд, Григоровичів-Барських, Митюків, Войтенків, Романовських. Тут поховані письменник, поет Костянтин Думитрашко; дослідник Києва, видатний історик Володимир Іконников; архітектор Андрій Меленський; видатний композитор Артемій Ведель; історик та редактор «Киевской старины» Феофан Лебединцев; історик, археолог, церковний діяч Петро Лебединцев; мовознавець Костянтин Михальчук; письменник Іван Некрашевич; письменник-гуморист, етнограф Петро Раєвський; письменник, міністр уряду УНР Петро Стебницький; літературознавець, мовознавець Михайло Тулов тощо. Оскідьки цвинтар був розрахований на всіх подолян, він був багатоконфесійним. Декілька з поховань мусульман та старообрядців збереглись донині. На цвинтарі в 1782-1786 рр. на пожертви городян було побудовано церкву Всіх Святих. Можливо, це був останній витвір Івана Григоровича-Барського. Тридільну однобанну споруду було витримано в дусі «єлизаветинського рококо». Баня своєю формою повторювала баню Андріївської церкви. 1809 року після удару блискавки, храму відремонтували. Тоді ж над бабинцем було надбудовано псевдоготичну дзвіницю. 1857 р. на кошти, зібрані підпискою, було прибудовано з півночі теплий приділ в ім’я св. Марії Магдалини, всю церкву оновлено, позолочено іконостас. У притворі церкви зберігався портрет Сави Туптала (можливо, прижиттєвий. Парафіяльну громаду Всіхсвятської церкви було зареєстровано радянськими органами у вересні 1920 р. Громада дотримувалася традиційної «старослов’янської» орієнтації (старообрядці).
[560x379]

За генеральним планом Києва 1935 р., верхні тераси київських гір, в тому числі й Щекавицю, планувалося перетворити на парк культури та відпочинку. У жовтні 1935 р. президія міськради ухвалила закрити церкву, а в грудні того ж року будівельній конторі по впорядкуванню міста вказано протягом місяця знищити храм. В 1947-1988 рр., під час технологічного протистояння та «холодної війни», гора стала недоступною для киян. Прогулянка туди могла привести до інтимного знайомства зі «слідчими органами». На місці храму Всіх Святих та найдавнішої частини цвинтаря в 1951 р. була побудована радіовежа висотою 136 м і плюс ще 180 м над рівнем моря. Це була одна з багатьох «глушилок», які відіграли не останню роль у ході «війни за розуми радянських людей». Працювали ці вежі за своїм прямим призначенням до 1988 р. З 1993 р. - як радіоцентр та вежа мобільних операторів. (тут використано матеріали сайту «Релігійний туризм» http://risu.org.ua/ua/relig_tourism )
[560x700]

Старообрядне кладовище на Щекавиці – це залишки найстарішого київського цвинтаря, похованого в небуття під радіовежею. Там, де поодинокі могили виходять на західні овиди, вчувається музика вітру і трав, що час від часу переривається віддаленою месою безмежного хмаровиння, в якому потонуло небо.
[700x560]

Меса густішає й густішає, і шаленіючий вітер свище реквієм над залізним обеліском спаплюженої пам 'яті.
[700x560]

З високотрав'я визирають чорні, як чудовиська і древні, як земля, старці, подивлюючись на яких, вбирають мудрість молодші, що через покоління залишили цей світ
[560x700]

Як закритий щоденник, безіменна могила свідчить про незабутність людини, що разом з власним залишила не єдине чиєсь життя, і йому безмірно важко примиритись з порожнечею
[560x700]

Шестеро поруч, завжди разом.. Найміцніша дружба далебі існує не на сьому світі.
[700x560]

Вдячні сльози хворих, безпомічних та обділених, нею опікуваних, побудували для душі її шлях до царства небесного. Єлизавета Гаврилівна Попова 58 років.
[560x700]

«І хто у православних церквах, де спів без домішок усередині вівтаря і на крилосах, а піп новопоставлен, про се посудити - аще він піп проклинає ніконіан і службу їх і всією силою любить старовину: за потреби справжнього ради часу нехай буде піп. Як же в миру бути без попів? До тих церквам приходити.» (протопоп Аввакум)
[560x700]

Досконалою формою хреста у старообрядців вважається восьмиконечна; чотириконечний хрест, як запозичення з латинської церкви, не застосовується в ході богослужіння.
[560x700]

Надзвичайне місце. Парковий ансамбль створює затишок і сакральний настрій, але приходити сюди з суєтними помислами і поспіхом не варто. Глибинний магнетизм землі, над якою вознеслось стільки душ, може затягнути в несподівану вирву, щось подібне мені довелось відчути на собі.
[700x560]

2 грудня 2011 року майже паркан у паркан з цвинтарем відкрили першу в Києві мечеть з мінаретом “Ар-Рахма” (Милосердя). Молитовні зали, мінарет, адмінкорпус і медресе - середня школа і семінарія, повний класичний стиль для 60 тисяч київських мусульман. Храм, обіцяють, буде відкритий як для прихожан, так і для туристів.
[700x560]

Мечеть знаходиться поблизу рештків мусульманської частини щекавицького цвинтаря. 100 років тому там був молитовний будинок, і жило свого часу чимало мусульман-татар. Замість молитовного будинку планували побудувати мечеть. Але завадила І Світова з жовтневим переворотом. Зараз тут мечеть. І пізно сперечатись, чи можна було будувати мусульманський центр в історичній місцевості Києва. А серед мусульман вже немало українців. І не громадян-українців чеченського, татарського чи іншого походження. А саме українців. Гундяєв робить свою справу, я сам, випадково зиркнувши на його портрет, не втримавсь від «Allāhu Akbar!»
[700x560]

AshHadu anna lā ilāHa illā llāHu wa ashHadu anna muḥammadan rasūlu-llāHi
أشهد أن لا إله إلا الله وأشهد أن محمدا رسول الله