Ще зовсім не було Києва, ще світ виглядав абсолютно не таким, як ми звикли його бачити, а пагорби над Борисфеном, що нині звуть Юрковицею і Щекавицею, були заселені людьми пізнього палеоліту, які залишили цілий шар культури в їх глибинах 20 тисяч років тому, це були найдавніші поселення на території сучасного Києва, але мова піде не про них, історичне значення цих заподільських гір навряд чи зверне увагу сучасного киянина або ж туриста. Дорога ліворуч веде на верхівку Юрковиці і зветься вулицею Отто Шмідта (колишня Верхньоюрківська).
[700x560]

Назва Юрковиця порівняно недавня і походить від Юркова потічка, що витікав з Юркова ставка, який зник ще у 18 столітті, а потік впадав у Почайну; княжої доби вона могла зватись Серховицею, так припускають дослідники літопису, за яким військо сина Андрія Боголюбського у 1169 «снидоша Серховицею» і захопило Київ. Отже цілком ймовірно, що Юрковиця – назва переінакшена. Височина пролягає між Юрківським байраком і урочищем Богуславщина, якого з півночі окреслює Богуславський узвіз. Юрковиця входить до переліку «лисих» (пагорб з голою маківкою). На Юрковиці стояла зруйнована в 30–ті роки Йорданська церква, а за нею був Богословський цвинтар. За розповідями привабливе місце для відьом та інших, на дух нечистих. Нині біля підніжжя Юрковиці Подільський пивзавод. Вулиця Нижньоюрківська (у 18 ст. Чикирдин узвіз) збігає Юрківським байраком.
[700x560]

У 1897 р. за проектом єпархіального архітектора Є.Ф. Єрмакова на плато Юрковиці на місці згорілої церкви XVIII ст. споруджено дерев'яну церкву св. Макарія з дзвіницею, будинком священника, школою, господарчими спорудами, яка так гарненько заховалась за рослинністю, що партійні вандали її не помітили, і у цьому районі нової будувати не треба на кшталт страхіття за пагорбом на Татарці. Усе церковне подвір'я так щільно потопає в густих кронах дерев, що знайти точку для зйомки споруди було неможливо, і довелось обмежитись головним входом з вулиці Стара Поляна, яка з’єднує Нижньоюрківську з Лук'янівською.
[700x560]

Висновки про неможливість чогось приходять лише після цілої низки спроб, щоб сумління не гризло, цим правилом Джека Ніколсона я керуюсь завше. Чудасія вийшла – замість хреста баштовий кран на бані.
[700x560]

Тут Стара Поляна стрибає сходами на Лук'янівську, і охоче віриш тому, що Юрковиця таки найдавніше київське поселення.
[700x560]

Типова забудова на вершечку гори по вулиці Верхньоюрківській, або Отто Юлійовича Шмідта, випускника Київського університету, академіка, що запропонував теорію походження Землі. Але все одно на думку спадає Петро Петрович Шмідт, який з єдиним таки сином Євгеном намагався втекти без штанів з обложеного крейсера «Очаків», та йому це не вдалось, зрадили холєри.
[700x560]

Столітній дерев'яний будиночок вражає непохитною вірою у власну особистість, густий непокірний чуб звисає з даху зеленими хвилями, а очі вікон під кошлатими бровами бережуть давні таємниці.
[700x560]

Щоб пересвідчитись у «лисості» Юрковиці продибав я вузькими стежками аж до самого відьмового капища, звідки відкриваються краєвиди на захід і північний захід. Так, трохи лиса.
[700x560]

З вигорілої на сонці трави постає старообрядний хрест, невже давні традиції місцевості використовують і відьми?
[700x560]

Житлово-промислова зона на межі Подолу і Куренівки, вдалині Оболонь.
[700x560]

Маківку перерізає стежина, утоптана багатьма поколіннями, вона тверда, як камінь.
[700x560]

Козлоподібні крани Гавані і Рибальський острів
[700x560]

Міцна потилиця старої гори з заходу тримає брунатно-цегляного красеня, який милує око набагато більше сучасних бидлопалаців на культурних шарах.
[700x560]

Ковані решітки балконів і непрацюючі керамічні цоколі під старі лампи нагадують материнське дитинство, запам'ятоване з пожовклих фотографій.
[560x700]

Вулицею Баґґовутівською сходимо з Юрковиці на Татарку, де вже все сучасне
[700x560]