На 1941 рік Бердичів налічував понад 60 тис.людей, для порівняння зараз тут живуть 89 тис. Половина населення було єврейським. Гітлерівська расова політика не може бути зрозумілою людині адекватній, такій, що сповна розуму, а висловлюючись простіше, дружить з головою. Тим не менш справжні дива робить вміло організована пропаганда. Гітлерівці вчились у Радянського Союзу будувати концтабори, а Радянський Союз брав уроки у доктора Гебельса. Гетто – збірний пункт для єврейського населення перед масовими «акціями». На поч. серпня воно було влаштоване на невеличкій ділянці між кляштором і Гнилоп'яттю в районі Яток (міський базар). Ятки - це самий
бідний район міста вздовж небрукованих, з вічними, непросихаючими калюжами вулиць. Стоять там старі халупки, одноповерхові будиночки, старі, з обсипаною цеглою будівлі, у дворах росте бур'ян, валяється сміття, купи непотрібу, гною. Квартири і майно, залишені євреями, спочатку грабувались німцями, а згодом там мародерничали поліцаї. Менш як за місяць 30 тисяч людей опинилась за дротами в величезній тісняві і без будь-яких зручностей. Перші 10 тисяч були вивезені і вбиті в перший тиждень існування гетто, це були сильні і здатні мислити і боротись люди, але їм не вистачило часу. 15 вересня 1941 найжахливіший день в історії міста: спецзондеркоманда вивозить понад 15 тис жінок, старих, школярів, немовлят і розстрілює в ямах близ приміського хутора, ніхто не відає, скільки живих задихнулось у товаристві мертвих. 3 листопада була остання масштабна «акція». Із гетто вціліло 20 людей. Приблизно.
[560x700]

Із літературних спогадів В.Гроссмана: «Три дні тривало переселення. Люди, навантажені вузлами, валізками, повільно рухалися з Білопільської, махновської, Училищної, Грецької, Пушкінській, з Великою і Малої Юридики, з Семенівської, Данилевської вулиць. Підлітки та діти підтримували немічних старих і хворих. Паралізованих, безногих несли на ковдрах і носилках. Зустрічний потік рухався з Загребельного району міста, що знаходиться по ту сторону ріки Гнилоп'яті.
Людей поселяли по 5 - 6 сімей в кімнату. У маленьких хижах скупчилося по кількадесят
людей з немовлятами, лежачими хворими, сліпими. Невеликі кімнати були завалені домашніми речами, перинами, подушками, посудом.
Були оголошені закони знову організованого гетто. Людям заборонялося під страхом суворого покарання виходити за межі гетто. Купувати продукти на базарі можна було
лише після шести годин вечора, тобто тоді, коли базар порожнів і ніяких продуктів на базарі вже не було. Ніхто з переселених в гетто не припускав, однак, що це переселення є лише першим кроком до заздалегідь продуманого і розробленого у всіх деталях вбивства всіх 30 тисяч євреїв, що залишилися в Бердичеві.»
[700x560]

На Житомирській вулиці неподалік від залізничного полотна розташований єврейський цвинтар, закладений в кінці XVIII ст. Він поєднує в собі риси старого кіркуту і майже сучасного кладовища, останні поховання громадян датуються 1973-м роком. При вході на кладовище знаходиться пам’ятний знак жертвам масових розстрілів євреїв Бердичева, що відбулись 15 вересня 1941 року.
[700x560]

Пам 'ятники різних епох і поховальних звичаїв сусідствують у безпосередній близькості. Відлиті з вапна та цементу, тесані та різьблені з каменю (вапняк, граніт), виготовлені бердичівськими майстернями у 18-19-му століттях без огорож і якогось порядку на перший погляд – так ховали іудеїв у давні часи.
[700x560]

Важко уявити, як серед цього нагромадження в буйстві відцвілих кульбаб, нащадок зможе знайти далекого пращура, аби вклонитись пам’яті.
[700x560]

Їм притаманні художні композиційні форми традиційних біблійних сюжетів та талмудських емблем. Більшість з них мають форму "валянка", з обов'язковим поверненням ступні на захід,
[700x560]

або дерева зі зрубаним гіллям, і включають у свою орнаментацію племінні тотеми, рослинні емблеми та символи.
[700x560]

На розкинутому камінням полі важко знайти затінок, але в межах можливого.
[700x560]

Могили видатних людей все ж відрізнялись від інших, їх відвідували і на них молились.Могила рабина Шмар'є (Шмерла), сина рабина Аврума-Елі з брацлавських хасидів.
[700x560]

У 1809 році в південно-східній частині кладовища був похований рабин Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівський. Після його смерті на могилі була збудована усипальня у вигляді печери єврейських патріархів. В одному відділенні знаходилась могила рабина та його синів, у другому відділенні – дружини та дочки. За радянських часів в роки релігійних гонінь усипальня прийшла в занепад та була розібрана. У 1991 році після розпаду Радянського Союзу та отримання Україною незалежності на кошти ізраїльського мільйонера Нахмана Ельбаума була збудована нова усипальня Леві-Іцхака Бердичівського розміром 8,00 м х 7,50 м. У ній розміщені могила цадика, ліворуч – могили його учнів. Біля узголів'я цадика – урна для листів та звернень, трохи вище на стіні – три полички для свічок, на середній з них свічка горить постійно. Перед могилами – поміст для молитов. Рабин Леві-Іцхак став одним з духовних лідерів свого покоління – тисячі хасидів приїжджали до нього за порадою та настановами. Завдяки його присутності Бердичів перетворився в центр хасидського руху на Волині та центральній Україні. Після смерті рабина Леві-Іцхака в Бердичеві більше не було головних рабинів. Таке рішення було прийнято жителями Бердичева в знак своєї любові до нього. Наближаючись до гробівця, я побачив невеличкий гурт людей, що сиділи на лаві. «Шолом Алейхем!», - почув привітання на свою адресу. «Алейхем ас Салам», - відповів я, і слава Богу, що відстань була чималою, а вітаюсь я неголосно… «Доброго дня», - кажу, підійшовши ближче. «Хочете помолитись на могилі цадика?» «Вибачте, - кажу винувато, - ми туристи і хотіли б оглянути» «Будь ласка, пройдіть, подивіться!», і провели до воріт. Якби я пробув там до вечора, гадаю, мені б і слова не сказали, отакий привітний люд. На прощання щоправда натякнули, мовляв треба залишити пожертву на утримання, так не шкода розлучитись із жмутом грошей, коли зворотній квиток у кишені.
[700x560]

Не втримався від цікавості роздивитись останніх людей, що знайшли тут вічний притулок, дерся крізь хащі високотрав'я, крізь нескінченне сліпуче сонце з думкою, що кожна людина під цими каменями була комусь близькою
[538x678]

Зворотня дорога до вокзалу пролягала через типовий район післявоєнного соціалістичного будівництва малих містечок – вулицю Пушкіна.
[700x560]

За однойменним провулком розляглось звичайне міське кладовище із власними таємницями.
[700x560]

Тут шелестить сухе листя, а земля віддає полуденний жар застояному повітрю. Старі хрести теж втомлюються.
[700x560]

Барви зела горять і тьмяніють від вогненного подиху раннього літа, І тут двоє закам'яніли, ніби у нескінченній розмові нечутною для людського вуха мовою
[700x560]

Наближається вихід. Сьогодні ще вихід є. Не гнітить думка, що настане день, коли цвинтарні брами не відкриють зворотний шлях. Важче змиритись із тим, що вони назавжди зачинились перед тисячами кращих.
[700x560]

А про пиво згадати не склалось, хоч Бердичівський пивзавод має історію анітрохи не скудішу за "Прогрес". Пиво поїхало додому, як єдиний сувенір з привокзальної ятки
[600x700]