Як показує власна громадянська свідомість, я поганий автомеханєґ і не звик ще до свого жовтого курчатка. А воно так вийшло: заїхав до Сільпо, а далі зась, не заводиться машина. Клацне і мертвіє. Дві години нервів, телефонних порад і роздумів над фізіологією автівкового організму, і допомога виїхала з мотузкою. Повіситись би мені на ній!! Мати сидить поруч і думає лише про молоко, що пріє на задньому сидінні, сонце його вже підігріло. Авторитетні думки зійшлись на тому, що акумулятору гаплик. Добре, що не стартер, зітхав я сумний і невеселий, акумулятор я хоч сам зможу поміняти. Втупив очі під капот і чекаю божого прозріння. І воно надійшло, торкнувшись барашка, що затискав клему, я зрозумів, що він її не затискає, різьба зірвалась. Колись я хвалився, що до Сільпо 5 хвилин легким алюром вночі по холодку, зараз мені ніби все одно, бо кинув пити горілку, але вхопивши торби, побіг додому, повернувшись зі звичайною сталевою гайкою М8. Більш не знадобилось нічого. Сміялися дорадці, сміялась технічна допомога, повертаючи голоблі. Прозріння прозрінням, але вищі сили існують, Аллах Акбар! Було так, що двічі, недалі як в ніч на середу і на сьогоднішній четвер просив його я подумки зробити річ одну. Я реаліст, і не ставлю перед оцими силами надскладних завдань, для нього воно мало бути просто, аби воля його була.. Сьогодні вдень він точнісінько виконує моє прохання, отут я прозрів. І світ знову став прозорий, і незнайомі люди на вулиці, що безліччю своєю перетинають його з усіх боків, були красивими.