Як не крутись, а автовокзал то є в'їздні ворота Житомира для більшості його гостей. Звідси починається Київський шлях на схід, вулиця Київська, що веде до центру міста, - на захід, а на північ кількасот метрів вулицею Ватутіна можна дійти до спецзакладу, де бульдозер державної юстиції прикопав частину моєї юності.
[700x560]

Київською вулицею починається подорож, ліворуч постають залишки Житомирської ВДНГ, старішої за київську виставку. Її було відкрито у 1954 році, як символ небувалого розквіту сільського господарства Житомирщини, щоб містяни навіть і не здогадувались про жебрацьке становище колгоспів області. Проіснувала виставка близько 10 років, після чого інтерес до неї згас, і територія почала забудовуватись. Залишився невеличкий майдан з двома павільйонами і колишнім кінотеатром, відданим якійсь незрозумілій церкві, і вхідними брамами, і від того місце було пойменоване «площа Мистецькі ворота».
[700x560]

Новітня реклама меблів для кав’ярень і для людей з необмеженими можливостями: на цього стільця можна безпечно вмостити будь-яку дупу.
[532x700]

Що далі вулиця жвавішає і набуває ділового вигляду. Велике місто спішіть, вирує і часу даремно не втрачає.
[700x560]

Київська 45, Житомирський літ музей. Більш як столітня охайненька споруда, побудована у стилі модерн на замовлення оперної співачки Клари Брун у 1907 році, що в кількох своїх кімнатах зберігає пам'ять про нечисленних житомирських літераторів. А більшість площі відведено під художні і тематичні виставки.
[700x560]

Небагатий Житомир на офіційно визнаних літературних діячів, центральне місце займає експозиція, присвячена Борису Тену (Миколі Васильовичу Хомичевському 1897-1983), поету і перекладачу, протоієрею УАПЦ, настоятелю Київського Софіївського собоу у 1924-26 рр. та храму Петра і Павла на Подолі у 1928р. Зрозуміло, що його було заарештовано і засуджено, але в цілому доля поставилась до митця прихильно: пройшовши концтабори радянський та німецький, з 1946 року до кінця життя він живе і працює в Житомирі.
[560x700]

Ще кілька кімнат займають експозиції українського композитора Михайла Скорульського (1887—†1950), Тараса Шевченка і лауреатів його премії, Оноре Бальзака.
[700x560]

Центральні універмаги нам дістались у спадщину від соціалізму, як попередникам собори і монастирі, це наша історія і згадка про те, що пережито соціалістичний її етап. Дехто гадає, що треба залишати і пам’ятники Іллічу, але хто зараз у Німеччині побачить на п’єдесталі Гітлера?
[700x560]

Білокам'яною окрасою Житомира стоїть Свято-Михайлівський собор на розі Київської та Михайлівської вулиць. Його з'явленню у 1856 році завдячуємо російському купцю родом з Володимирської губернії Михайлу Хаботіну. «Життя, можна сказати, прожив: добра настачив, шану людей маю, єдине за чим болить - дітей Бог не дав. Та така вже Його воля. А що залишу на землі після себе?» - ось приблизно таки думки сподвигли людину чи не залишити й спідньої сорочки на тілі від величезного капіталу. За три роки він помирає, його було поховано під вівтарною частиною церкви. Після революцій некрофіли-більшовики не відмовили собі в насолоді погризти мертві кістки і викинути. З газетної хроніки 1929 року: «..Про закриття Михай¬лівської церкви клопочуть робіт¬ничі збори майже всіх підприємств Житомира та Жито¬мирська міська рада, причому трудящі вимагають використати церкву під культосвiтнi установи». .. Німці до 1942 р. теж тримали в соборі склад радіоприймачів, але з 1942 до 1960 від діяв, поки виконком облради не передав будівлю церкви то¬вариству «Знання», а підвал ¬магазину «Спортговари» під склад. Задля блага товариства з розповсюдження політичних і наукових знань розтрощили вщент дзвіницю, звівши двоповерхову споруду під кабінети. 3 1985 року в приміщенні діяв ляльковий театр.
[560x700]

Михайлівська вул. Центральна житомирська пішохідка. На місці майдану Рад Житомир у 18 столітті закінчувався. Між сучасними Бердичівською і Київською містився великий сад бернардинів, що тягнувся від монастиря (костел на розі нинішніх вулиць Театральної і Київської) на схід. Далі була межа (вздовж якої потім проклали Пилипонівську вулицю) і затим знову сад – вже ордену сестер милосердя Шаріток. На початку 1850-х років за наказом губернатора Синельникова пилипонів було відселено за межі міста на Каракулі. А на місці села Пилипонівка розпочалося утворення сучасної вулиці з 2-3 поверховими будинками європейського зразка. Після побудови Михайлівського собору у 1888 р. Пилипонівська дістає сучасну назву.
[700x560]

В будинку 7 по Михайлівській з 1905 року з музкласів починало свою історію Житомирське відділення музичного училища Імператорського російського музичного товариства, якому в 1938 році було надано ім'я колишнього директора, композитора і піаніста Віктора Степановича Косенка. Згодом це був будинок культури, а з 1991 туди переїхав ляльковий театр.
[700x560]

Наприкінці ХІХ ст. у Житомирі створюється система фінансово-кредитних установ, що сприяє піднесенню економіки, за адресою Михайлівська 3 відкривається відділення Азово-Донського банку. Зараз тут міська школа хореографічного мистецтва «Сонечко»
[700x560]

У 1958 році на залишках будинку волинських губернаторів, в якому у різний час побували Т. Шевченко, М. Коцюбинський, І. Рудченко та інші відомі люди, спорудили кінотеатр "Україна" з двома залами на 800 місць (вул.Київська 13). Це був перший широкоформатний кінотеатр у Житомирі. 2007-го один зал осучаснили до формату 3D, другий до долбі-стерео.
[700x560]

Місто відчутно зрошується дощем. Яскраво-сині куполи на мокро-сірому тлі не втрачають барв, Київська розкрила парасолі і вдяглась у плащі. Я пригальмував, у літній сорочці не досить затишно.
[700x560]

Самий початок Київської, в двох кроках від Соборної площі центр міста прикрашає семінарійський костел Св. Йоана з Дуклі, пам'ятка архітектури 1838 р., при ньому діє бернардинський монастир. Св.Йоан – пустельник і просвітник, член Ордену францисканців-обсервантів (бернардинів), жив у середині 15 ст., народився у карпатопольському м.Дукля. Мурований храм постав на місці згорілого у 1820 р. дерев'яного. ХІХ століття – не кращі часи для католицьких монастирів. Російська держава обрала на фундаменти своєї політики три пункти: Російська Православна Церква, самовладство, шовінізм (тобто Росія тільки для росіян). При таких правилах все, що не російське - не дозволене. На Ордени накладено тягарі нових законів, які втручались в їхнє внутрішнє життя, особливо важко було після 1831 через польські повстання. В 1842 монастир рятувала Луцько-Житомирська дієцезія, в 1997 його наново освятила Києво-Житомирська.
[560x700]

На Соборній площі грає вода. І з неба, і з землі. Звідси розтікаються майже всі головні магістралі міста. А 200 років тому тут було пасовисько без натяку на центр, східна межа-вал Житомирського замку-фортеці.
[700x560]

Кафедральною вулицею переходимо до Замкової площі. Єпископський дім (вікаріат) - старовинний особняк, побудований на початку XX ст. для голови житомирської католицької єпархії. Зараз тут за закритими дверима розміщується Житомирський обласний краєзнавчий музей. Ані цього, ані позаминулого року побувати всередині не пощастило.
[700x560]

Кафедральний костел Св.Софії вивищується на самому краю Замкової гори. Чи не найстаріша пам`ятка архітектури Житомира, що збереглась, його побудова у суміші бароко і пізнього ренесансу відноситься до середини 18 ст. Переповідають, що тут замуроване серце видатного польського композитора Ю.Зарембського, професора Брюсельської консерваторії і гуру свого часу, який молодим помер в 1885 році у Житомирі, де і народився.
[700x560]

Минулого року сквер перед головним фасадом костелу означився пам’ятником на честь апостольського візиту в Україну Іоанна Павла ІІ. Тільки згадка про те, як одне ім'я святого отця примушує клерикальні кола РПЦ битись у лихоманці непідробно, навіює глибоку повагу до людини, яка іменем Бога несла справжнє добро людству
[560x700]

З протилежної сторони Замкового майдану у вічних риштуваннях стоїть храм з вельми складною, хоча трохи за 100-літньою історією. Це Хрестовоздвиженська церква візантійського стилю 1900 року побудови за проектом професора архітектури Адам-Арнольд Карловича Енша. У 1918 році настоятелем храму став священик Олександр Понікаров, який симпатизував обновленням, – рухові в РПЦ, що виник після лютневої революції 1917 р. Воно декларувало мету «оновлення церкви»: демократизацію управління і модернізацію богослужіння і виступало проти керівництва патріарха Тихона, заявляючи про повну підтримку нового безбожного режиму і перетворень, що проводяться ним. З 1922 по 1927 рр рух був єдиною «православною церковною організацією», що офіційно визнавалась державною владою. І в 1923 році Олександр Понікаров остаточно заглибився в обновленський розкол, ввівши в нього і частину своїх парафіян. З того часу і до його закриття владою на початку 30-х років храм знаходився в руках «церковників-опортуністів». У 1942 році у Хрестовоздвиженському храмі поновилися богослужіння – знов освятив храм єпископ Леонтій. З липня 1943 року храм обіймає парафія незалежної Української православної церкви УАПЦ. В 1944 році після визволення Житомира від німців храм закривають, майно і предмети релігійного культу передаються Спасо-Преображенському кафедральному собору, а будівлю передають в розпорядження міської ради, яка вирішує розмістити в ньому галантерейну базу. В 1985 році будівлю церкви, що звільнилася, у зв’язку з непотрібністю, вирішили знести, і вже навіть була дана команда місцевому гарнізону підірвати її, але потім все ж таки вирішили використовувати під музей природи, в який я безуспішно намагався потрапити двічі, і почали реконструкцію. Як бачимо, вона ще триває, але є чутки, що для музею в історичній частині міста мають побудувати нову коробку, а церкву віддали московським попам.
[560x700]

Будівля магістрату навпроти церкви інтенсивно, з 1973 року ремонтується для розміщення експозицій краєзнавчого музею. Директорка в одному з інтерв’ю казала, що лишилось трохи, відсотків 10, але Янукович проти, жодної копійки не дає, йому воно не цікаво. Суперечливі відомості про неї в різних джерелах. По-перше, ніхто не пам’ятає, чи постраждав будинок у ІІ Світову, чи був знищений, і маємо його копію. По-друге, пишуть 18 століття пам’ятка, але знавці з міського порталу сповіщають інше «Починаючи з XVIII ст., магістрат містився в дерев'яному будинку на нинішній Замковій площі. У 1807 році він переїхав у спеціально збудовану для нього ошатну двоповерхову цегляну споруду на Замковій горі, на самому крутосхилі Кам'янки, на місці «королівського палацу», який згорів за три роки до того. У цьому приміщенні магістрат містився майже півстоліття. Після ліквідації установи будинок використовувався як житловий і торговельний. На другому поверсі були помешкання, на першому - лавки і крамниці. Це був своєрідний критий ринок. Міська дума спочатку не мала власного приміщення і, за припущенням деяких краєзнавців, розміщувалася у будинку магістрату. У 70-х рр. XIX ст. для неї звели окремий будинок на Великій Бердичівській вулиці.»
[700x560]

Живий старий Житомир починається кроком нижче від магістрату з вулиці Замкової. Укопана під саму церкву двоповерхівка роззирається розтуленими вікнами на краєчок дороги, який за півстоліття нітрохи не змінився, на урочисто-підхрипуватому тлі радянської пісні до дня перемоги точаться сусідські розмови біля сходів
[700x560]

По інший бік від Хрестовоздвиженської церкви з Замкової гори збігає на Поділ вулиця Шолом-Алейхема, колишня Згориста. Цей порівняно нестарий цегляний будиночок за номером шість виявився єдиною реальною житловою спорудою вулиці.
[700x560]

А далі, ніби відповідно стрункої статури великого єврейського письменника, а не його літературних надбань, вузькою змійкою шурхотить стежечка серед буйної зелені трави і дерев. Десь під цією «вулицею» заховані легендарні житомирські підземелля.
[560x700]

Кінець-кінцем вона губиться посеред типового житомирського Подолу – перехрестя Млинової та Подільської вулиць. Це ті самі місця, які не вдалось архітекторам ХІХ та ХХ століть «перерізати» новими проспектами, і де дуже легко заплутатись мандрівнику. Місцеві завжди на сторожі і не довіряють людині з фотоапаратом, якби я був працівником міського землеустрою, то на мене б спустили псів, і це можна зрозуміти.
[700x560]

Ось тут Подільська вулиця врізається бруківкою чи то в загублений кінець Шолом-Алейхема, чи Маяковського. Нагорі за рогом праворуч Успенська церква (вул.Подільська 19) в таких потворних риштуваннях, що тільки косим поглядом окинути (між іншим тут був хрещений Олег Ольжич), а ошатний будиночок попереду – мешкання відомого житомирського композитора Олександра Михайловича Стецюка.
[700x560]

продовження буде, але сумне