На 80-му кілометрі автострада Київ-Одеса загинається ліворуч, а прямо відгалужується дорога до Білої Церкви, якою прямує зі мною на передньому сідалі сквирська маршрутка.
[700x560]

Місто починається вулицею Київською, яка добігає до майданного кільця і в тому ж напрямку пролягає до центру під іменем Ярослава Мудрого, а маршрутка звертає праворуч на Сквирське шосе.
[700x322]

Перетнувши всю північну частину міста, залізничний вокзал, міст через залізницю, вона скидає мене на площі Січневого прориву, що неподалік від парку Олександрія. Назва площі вочевидь пов’язана з тим, що 4 січня 1944 р. з Білої Церкви було викинуто німців.
[700x292]

Запланований маршрут розпочався з бульвару 50-річчя Перемоги, а саме з площі Петра Запорожця, до якої підкинула місцева маршрутка. У глибокій задумі молодий кучерявий Запорожець на погрудді роботи Івана Кавалерідзе, - що він зробив за своє коротке життя і для чого? Організатор Петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» злетів з котушок у віці 23 років, з 1897 року оселився в Кирилівській лікарні (теперішня Фрунзе 103). Рік його смерті 1905, але не в незламній боротьбі за щастя трудящих під час першої російської революції, а зовсім прозаїчно – від психічної хвороби. Радянська влада достатньо наставила пам’ятників різним психам, але потрібен був звичайно привід, інакше кажучи подвиг. Подвиг Петруші полягав у тому, що він потягнув мазу за Ілліча, коли на хаті останнього знайшли заборонену літературу. Він сказав, що то його улюблені читанки.

[700x653]

Така затишна зелена частина бульвару закінчується там, де починається вул.Богдана Хмельницького, в густих кущах обабіч пішохідки легко заховається людина.
[700x560]

На гострокутнім розі двох магістралей у 1983 р. поставлено монумент гренадерам 2-го Київського козачого полку, сформованого у Білій Церкві, який брав активну участь у війні 1812 року у складі ІІІ армії під командуванням генерала О. П. Тормасова. В обрамленні квітучих каштанів його ще не фотографували. До 200-річчя початку російсько-французської війни дехто з сучасних москвофілів знову обмірковує теми «українського колабораціонізму», але що готувала тоді Україні наполеонівська імперія? Нічого доброго, приблизно те, що й Гітлер.
[560x700]

Якраз навпроти ніжно-голубими кольорами сонячно виграває будівля гуманітарного інституту. Сьогодні тут вивчають англійську мову та літературу, а сто років тому вивчали єврейську, тут містилась початкова релігійна школа хедер. Споруда невизначеного року побудови, на фасаді значиться 1901 рік, а на охоронній дошці – ХІХ сторіччя, її історія поки що біла пляма інтернету.
[700x560]

Враховуючи значні розміри будинку, можна лише припустити, що школа належала до реформованих у ХІХ ст. хедерів, де крім суто релігійного навчання викладали історію, географію і граматику івриту, це була нова система єврейської освіти, проти якої активно виступали як влада Російської імперії, так і ортодоксальні релігійні кола.
[700x560]

За хедером починається вулиця Б.Хмельницького, яку можна вважати обличчям патріархальної Білої Церкви. Тут збереглось багато одно-двоповерхових будинків ХІХ і початку ХХ століть.
[700x560]

Поховальне бюро сусідить з майстернею, де ремонтують білі капці, пані Панікаровська тримає авангардну ятку з ново українським оздобленням – замість глечиків на театрально імпровізованому тині блищать розмальовані у квіти трилітрові банки.
[700x560]

Старі одноповерхові житла тепер займають переважно державні та громадські організації.
[700x560]

А в двоповерхових на горищах можливо хтось і досі живе.
[560x700]

Тут оселилась редакція газети «Замкова гора». Читаю табличку на фасаді «Реґіональна газета Надросся» і втрачаю будь-який інтерес. Пізніше подумав, що може дарма, до партії регіонів вона стосунку не має, існує більш як 90 років, після Незалежності перевдягла кожуха (раніш звалась Ленінський шлях), і ніде себе не рекламує, живе у міськради на дотації.
[700x560]

З вул..Б.Хмельницького виходимо на Торгову площу, де історія заглиблюється вже на 200 з гаком років. БРУМ – універсальний магазин Браницьких, сучасні торговельні ряди. Граф Францішек Ксаверій Браницький, убивця ватажка гайдамаків Івана Гонти і на той час польський коронний гетьман у грудні 1774 року за клопотанням Імператриці Катерини отримав від польського короля Августа Станіслава Понятовського тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство. Він таємно мріяв про відновлення колишнього значення гетьманської влади, про незалежність гетьманів від сейму і про беззвітне керівництво військом. Талановито відчуваючи політичні вітри, він зрадив королю і польській конституції, взявши активну участь у проросійській конфедерації, після чого звання гетьмана йому вже стало непотрібне. 1798 року в званні російського генерала від інфантерії пішов у відставку, оселившись у власній Білій Церкві, вже 5 років приєднаної до Російської імперії. Браницькі ще раніш доклали зусиль, щоб місто втратило будь-яке державне значення і перетворилось в їх особисту вотчину, та осівши на господарстві, граф почав турбуватись про економічний розвиток свого «удільного князівства», запросивши у 1806 році до міста єврейську общину (торгівців та ремісників), а до 1814-го на центральній площі було зведено торгові ряди БРУМ – чотирикутну галерею з аркадами на 85 крамниць і двором посередині, що насьогодні залишається унікальним пам ' ятником торгової архітектури.
[700x560]

До середини ХІХ століття євреїв у місті було близько половини від населення, і іх осередки зосереджувались перевагом навколо Торгової площі, але відомо, що саме на Торговій Іван Нечуй-Левицький протягом багатьох років дослухався до народномовних перлин, використовуючи їх у своїх творах, звісно ж не до єврейськомовних перлин. Про це сповіщає меморіальна дошка на стіні готелю «Київ» 1958 року побудови. Сам письменник ймовірно зупинявся в іншому готелі, але достеменно невідомо, в якому.
[700x560]

Вулицею Ярослава Мудрого проходимо один квартал до Соборної площі, довкруж якої багато пан'яток, що зберігають історію міста. 150 років тому площа здавалась досить великою, адже не було проспектів 50-річчя Перемоги та Князя Володимира, місце прокладки останнього за будинком гімназії на малюнку праворуч. Малюнок Наполеона Орди 1874 року.
[700x533]

Зараз вона виглядає маленьким кільцем, тільки будинки, що стоять по вулиці Дружби до костелу Іоанна Хрестителя, в тому числі краєзнавчий музей і Аграрний університет, а також Преображенський собор, все одно рахуються за Соборною площею
[700x560]

У 1843 році граф Владислав Ксаверійович Браницький підписав акт, яким подарував Білій Церкві садибу із одноповерховою кам’яницею для гімназії та виділив 50 тисяч рублів на будівництво нового приміщення, котра споруджувалася архітектором Я. Вольманом, за що останній отримав урядову нагороду. Відому тоді Вінницьку гімназію було переведено до Білої Церкви, і вона функціонувала до 1917 року. З 1920 року на базі Білоцерківської класичної гімназії діє сільськогосподарський технікум хліборобства, з 1926-го Білоцерківський сільськогосподарський політехнікум, з 1929-го сільськогосподарський інститут, з 1930-го зоотехнічний технікум, з 1931-го ветеринарно-зоотехнічний інститут, з 1934-го знову сільськогосподарський інститут. В1995 р. Білоцерківський сільськогосподарський інститут отримав ліцензію на право здійснення освітньої діяльності за найвищим IV рівнем акредитації і набув статусу університету. Хоч того дня і не було дощу, але краще за звичне фото історію Аграрного університету проілюструє картина сучасного художника, що демонструється у приміщенні костелу
[700x559]

Спасо-Преображенський кафедральний собор збудовано за замовленням православної Олександри Василівни Браницької у 1839 році поблизу решток Микільської церкви в стилі класицизм (в родині Браницьких дівчат виховували, як православних). До освячення собору графиня не дожила і була похована в одному з приділів. Дірвавшись до влади, більшовики з притаманною їм насолодою стосовно таких справ викинули кістки графині на смітник. Масовий вияв радикального псевдосатанізму. З 1933 по 1941 рік в соборі містився архів НКВС. Силові структури приступили до фізичного винищення духовенства: у 1938 р. в Білій Церкві серед цілого ряду пастирів було розстріляно і о. Олександра Рудського, який довгий час був настоятелем Преображенського храму. В 1941-му в собор влучила вража бомба, згоріли архівні матеріали але стіни витримали. Під час війни і пізніше він функціонував до 1962 року. В 1956 році його внесли до реєстру пам’ятників архітектури і у зв’язку з цим вирішили оновити внутрішні розписи свіжою штукатуркою. В 1980-х храм віддали Білоцерківському ДСТ "Авангард", який влаштував у соборі боксерську залу, отже штукатурка на стінах не відволікала спортсменів. Знову діє з 1989 року.
[700x560]

Сучасна Микільська церква закладена в 1706 р. Іваном Мазепою в стілі козацького бароко на місці її попередниці - дерев'яної великої церкви Святого Миколая початку 17 ст., яка була на той час головним храмом міста. Найстаріша споруда міста. Великий трипрестольний храм не встиг повністю втілитись у камінь, оскільки після поразки у Полтавській битві Мазепа був змушений покинути Україну, а незабаром білоцерківські землі вже належали Польщі. Після освячення Преображенського собору в 1839 р. Микільська церква припинила своє існування. Північна частина її була розібрана, а південна (нинішня Микільська церква) полягла в руїнах. І лише в 1852 р. настоятелю Преображенського собору Петру Гавриловичу Лебединцеву (1819—1896 рр.), в майбутньому кафедральному протоієрею, який 6 травня 1861р. відправляв панахиду по тілу Т. Г. Шевченка в Київській церкві Різдва Христового на Подолі,—вдалось відновити південну частину і зберегти її для нащадків. На початку XX ст. богослужіння тут вже не велось. Ця церква як діюча культова споруда була закрита однією з перших у місті в 1926 р. Настоятель Преображенського собору священик О. Рудицький переносить ікони, які вціліли, на зберігання в кімнату біля дзвіниці, щоб згодом створити музей. За свідченням старожилів, він діяв у 20-30 рр.
[700x560]

Крізь зелені двори і провулочки виринаємо знову на вул. Ярослава Мудрого. Не надто перевантажене місто у понеділок людською метушнею
[700x560]

Костел святого Івана Хрестителя закладено Ф.Ксаверієм Браницьким за деякими свідченнями в пам'ять про свого сина Олександра, який загинув у дитинстві, впавши з коня, на Замковій горі трохи поодаль від рештків фундаменту єпископського білокам'яного собору - тієї самої Білої церкви, що дала назву місту. Давні забудовники турбувались не здобути слави Геростратів. Будівництво закінчено 1812 року. 8 грудня 1816 р. у свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії було посвячено новий храм в ім'я св. Іоанна Хрестителя, у 1820 р. при цьому храмі діяли парафіяльна школа та лікарня для бідних. За своєю формою, будівля утворює традиційний латинський хрест, а от хрестів на куполах я не помітив.
[700x560]

Історія костелу звичайно була перервана з приходом радянської влади, після 1930 року попід склепіннями літали голуби, а орган здали в металолом, як інструмент непридатний для виконання революційних пісень. 1960 року через Замкову гору проклали автодорогу в кількох метрах від споруди, в якої вже був зруйнований дах. Спохопились в 1964-м, висунувши пропозиції про реставрацію і влаштування в ньому спочатку картинної галереї, а пізніше органного залу. Новий орган було встановлено 1989 року. З цього року в костелі відбуваються богослужіння Києво-Житомирської дієцезії.
[560x700]

В інтер’єрі костелу бачимо розкішну ліпнину на даху та портиках, чотири меморіальні дошки онукам Ф.Ксаверія Браницького, що пішли з життя в різних містах у другій половині ХІХ століття (костел був усипальницею чоловіків Браницьких), портрети видатних європейських композиторів, зокрема Й.С.Баха та Г.Ф.Телемана, а також цілу галерею картин сучасних білоцерківських художників, які виставлено на продаж.
[560x700]

Кілька фоторепродукцій вдалось зняти на пам'ять
[700x548]

За костельним парканом на червоному граниті встановлено камінь-барельєф, присвячений подіям 400-річної давнини – антифеодальному повстанню селян-козаків під керівництвом Криштофа Косинського у році 1591. К.Косинський, очільник сторожової козацької залоги на південному кордоні Речі Посполитої мав дуже великий авторитет у козаків, зокрема січовиків. 1591 року був обраний гетьманом українського реєстрового козацтва (хоч на барельєфі тримає пернач, а не булаву). Так вийшло, що польський аристократ, маючи за ворогів українськi аристократичнi роди Острозьких, Ружинських, Вишневецьких, розпочав серйозний військовий прецендент проти владної шляхти і української адміністрації Речі Посполитої за участю селянського козацтва. Спровокувало повстання свавілля білоцерківського старости Я. Острозького, який не допустив К. Косинського до землі й маєтку в с.Рокитне, дарованих йому польським королем за віддану службу по охороні кордонів Королівства Польського від татарських набігів. Якби Януш Острозький не був таким дурним і жадібним, то довго б ще було тихо на білоцерківських теренах, народ бо терплячий. Цікаво, до яких меж дійде дурість і жадібність нинішнього «українського старости»? Повстання набуло величезного розмаху і тривало два роки. Причина поразки – особиста довірливість ватажка. У травні 1593 року, обложив Черкаси, він приймає запрошення старости Олександра Вишневецького до переговорів, і слуги останнього його підступно вбивають. Історія козацької України повна несподіваних викрутів, і навіть таку героїчну особистість, як К.Косинський не можна сприймати, як цілком позитивного героя. Відомо, що значна частка його перемог здобута завдяки допомозі московського царя Федора Івановича, а Москва інакше як за протекторат ніколи нікому не допомагала. Невідомо чим розплатилась би Україна в разі повного успіху компанії Косинського.
[700x560]

Замкова гора. Десь тут Ярослав Мудрий заснував у 1032 р. Юр'їв, а також цілу вервечку оборонних міст-фортець Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарев, що захищали від кочівників південні рубежі Київської Русі.
[700x560]

Серце старовинного міста Замкова гора-дитинець тепер з’єднана мостом із колись вільними степами, нині мікрорайоном Заріччя.
[700x560]

Церква Марії Магдаліни на Заріччі красиво вимальовується з мосту. Споруджена у 1843 році на замовлення Владислава Ксаверійовича Браницького,
[700x560]

Експозиція білоцерківського краєзнавчого музею справляє доволі таки нейтральне враження своєю побудовою в стилі «постсовок». І штат працівників підібрано з людей випадкових, малообізнаних про своє рідне місто, а що я маю думати, коли на запитання про місцезнаходження іншого музею (електрозв’язку) мені відповіли, що про такий навіть не чули. Про музей пишуть, що він має велику і унікальну колекцію, якої б вистачило на три музеї - етнографічний, археологічний та художній, але археологічні знахідки, макети давніх жител, половецькі кам 'яні баби та бойові облаштунки сусідствують поряд з опудалами птахів, лосів та диких свиней, колекціями метеликів і міні-інсталяцією з музею Чорнобиля у Києві.
[700x560]

Власне Білоцерківський краєзнавчий музей був заснований у 1924 році як Окружний музей старожитностей і розташовувався в Зимовому палаці графів Браницьких. У червні 1926 року музею було передано колишній будинок ксьондза на Замковій горі, збудований у 1819 році коштом графині О. В. Браницької, який складався з 11 невеликих кімнат. Сайт Білої Церкви http://bila-cerkva.osp-ua.info/ch-4_fl-musium.html сповіщає, що в 30-ті роки музей було офіційно пограбовано і безповоротно вилучено багато значних культурних цінностей. Німецька окупаційна влада продовжила грабіжницьку традицію комуністів. В 1976 році розпочалось будівництво нового приміщення краєзнавчого музею. Пам'ятку 1819 року знесли, а натомість звели бетонне одоробло, спотворивши частину Замкової гори. Для блага трудящих. Хоча досить про сумне. Є в музеї дуже цікаві інсталяції, як от кімната молодої панянки ХІХ ст.
[560x700]

Ткаля за двоетапним циклом виробництва тканини у домашніх умовах – прядіння нитки та плетіння готового виробу на верстаті
[700x560]

Антураж предметів ремісництва та побутового вжитку мешканців Білої Церкви браницької епохи
[700x560]

Чумацький віз, що певно виконував регулярні рейси на Крим Чорним шляхом.
[700x560]

Про історію радянської та пострадянської доби годі в музеї дізнатись щось нове. Так, в залі ІІ-ї Світової війни унікальні трофейні мотоцикл і зброя, їх і знімкувати не дозволяють, а про боротьбу українського підпілля з гітлерівцями – совкова мовчанка. Подальшу експозицію того сонячного понеділка було взагалі закрито. Як я довідався з офіційного музейного сайту, стенд епохи незалежності прикрашає портрет того, за що «спасибі жителям Донбасу»…
Останній штрих до екскурсії містом – місце упокоєння рештків родини Браницьких на міському цвинтарі в урочищі Сухий Яр, хоча його скоріш можна назвати легендарним, ніхто не встановлював точну належність тих кісток, які й невідомо коли й невідомо ким були перенесені сюди з Замкової гори.

[560x700]

У глибині густих зелених крон скромно заховались могили ще двох славних білоцерківчан, насьогодні усіма забутих і ніде не згаданих, це Олексій Дмитрович Сич, який носив вишиванку у найскрутніші часи боротьби з буржуазним націоналізмом і заслужений артист УРСР Микола Йосипович Крсек, що працював у театрі Саксаганського.
[700x619]