Екскурсія Переяславом починається звичайно ж з ринку поруч з автостанцією, це є площа Привокзальна, маршрутка приїжджає рано, і вулицею Б.Хмельницького можна спокійно сунути до центру міста. Альта в Переяславі на плин непомітна, з мосту, наче болото, заросла брунатним моховинням, а верби на березі пишні і аж пухнасті.
[700x560]

Перший знак за мостом через Альту – і це початки історії не лише Переяслава, а й всієї України. У 1187 р. пише літописець жалобу по князю Володимиру Глібовичу, що не тільки Переяславщина, а й «уся Оукраина» по нім стогне. Кінець ХІІ ст. – час безперервної війни з половцями, і чому сумували люди за 30-річним князем Переяславським? Переяславське удільне князівство тоді було величним, як за значенням і силою, так і за територією, яка простягалась чи не до Волги, а сам Переяслав вже налічував близько 300 років і понад 11 тисяч людей. Володимир Глібович був неабиякий воїн і безумовно користувався шаною земляків за ратні справи з половецькими ордами, особливо останні три роки. Лаврентіївський і Іпатіївський літописи яскраво сповіщають про спільні походи з Ігорем Святославовичем, в яких переяславський князь не бажав ділитись славою з останнім. Знамените «Слово про Ігорів похід» стосується саме тих подій. Перемоги й поразки змінювали одне одну. Наприкінці зими 1187 після чергового походу розболілись старі рани князя, від яких він помер навесні того ж року, «..і по ньому Україна тужила багато». Власне пам’ятник встановлено у році 2000 (чому не в 1987? риторичне питання) на честь першої літописної згадки назви Україна, але якби не нагла смерть героїчного князя, Україну можливо згадали б пізніше.
[700x560]

Ще квартал до Покровської – і в центрі безіменної площі бачимо продовження теми оборони від половецького розбійництва, це монумент автору «Слова..», хоч головний герой його Ігор Святославович був князем новгород-сіверським, а його т.зв. співпраця з Володимиром Глібовичем Переяславським скоріш нагадувала змагання.
[700x560]

Шлях до серця міста триває тією ж вул. Богдана Хмельницького, обабіч якої вишукались ошатні 2-3 поверхові адмінбудівлі ХІХ-ХХ ст. та трохи пізніші. Як приміром Переяславська жіноча гімназія в стилі класицизму, яка почала діяти в 1873 році і де зараз ЗОШ №2
[700x560]

Цікаво, що сучасні школярі цінують своє щасливе дитинство, не забуваючи, що у минулих поколінь того добра було не вдоста.
[560x700]

Навпроти, на розі з вул..Московською розмістився ще один схожий за стилем будиночок, що скоріш за все належав до того ж самого учбового комплексу
[700x560]

Дитяча музична школа імені Павла Сениці (видатний укр. композитор і фольклорист ХХст, в його будинку по вул. Шевченка 10 тепер музей трипільської культури) з датою 1955 на фасаді – типовий для провінції витвір архітектури післявоєнного совка, має хоча б певні історичні ознаки свого часу – візерунчасті колони і фронтонні прикраси, а от пізніша коробка Пенсійного фонду більш схожа на корівник.
[560x700]

Площа Богдана Хмельницького. Вознесенський собор з дзвіницею, зведений в 1695-1700 рр. на кошти гетьмана Івана Мазепи. Його ансамбль вважається одним з кращих зразків української архітектури. Один з центрів духовного відродження в Україні о мазепинській порі. Тепер ніби належить православній церкві, але всередині діорама бою з 2-ї Світової війни. Військово-совковий музей. Ніхто не проти музеїв антигітлерівської кампанії, але ж не в сакральній перлині національної архітектури. Дзвіниця, що на самому початку площі, ніби самотньо похилилась разом з гіллям дерев, не помічаючи весни, сонця травневого. Заколочені двері відштовхують чужих і просто здивованих відсутністю подиху старовинних стін.
[560x700]

В парку на площі у затінку заховавсь невідомий знак чи то на могилі, чи просто. Судячи з імпровізованої зброї та дат, можна було б вирішити, що воно має стосунок до афганців, але несучасна форма кріса та щита лишають по собі загадку.
[560x700]

У 1738 на території Вознесенського монастиря був відкритий колегіум, який розмістився у дерев'яній будівлі. Однак у 1748 сталася пожежа, яка знищила всі дерев'яні будівлі монастиря. Нова цегляна споруда колегіуму постала у 1753-1757 завдяки Переяславському єпископу Івану Козловичу.
[560x700]

В колегіум приймали дітей духовенства, дворян і невелику кількість дітей ремісників та селян. Всього вчилося 110-130 учнів – по 17-28 чоловік в класі. Колегіум мав два ступені освіти: середня та вища освіта з шестирічним терміном навчання. Виховання було дуже жорстоке. За мізерну провину сікли різками, влаштовували суботні розправи – перевіряли вивчений матеріал. За три помилки били. Велику увагу придавали релігійному вихованню: кожного ранку по дорозі до класів учні повинні були цілувати мощі святого мученика Макарія – покровителя колегіума. Спілкувалися учні між собою переважно на латині як в бурсі, так і за її межами, їжа бурсаків також була аскетична: м'яса, сніданків та вечерь не було, а на обід давали рідкий борщ або куліш з води та пшона.
[700x560]

В 1753 році до колегіуму запросили Г. Сковороду викладати піїтику. В ці роки колегіум знаходився в новому кам'яному будинку з чотирма великими класами, вестибюлем, бібліотекою, підсобним приміщенням.
[700x560]

Г. Сковорода розуміє неефективність старого методу викладання і задумує написати курс піїтики «Міркування про поезію і посібник по мистецтву оної», яке стає педагогічним та філософським твором. Учні з задоволенням слухають лекції нового вчителя, який розбирав шедеври античних авторів, розказував «простою мовою» секрети віршів, розкривав красу рифмової строки. Сковорода на уроках дуже часто критично виступав проти біблейських догм, розповідав про роботи Спінози, Коперника, Ломоносова. Він відмовляється від фізичних покарань, розмовляє зі студентами, як рідний батько з дітьми, підтримує і розвиває природній хист своїх учнів. Така форма виховання критично сприймається його колегами і Переяславським єпископом. Крамольного вчителя скоро звільняють.
[560x700]

До 250-річчя з дня народження Г.Сковороди у 1972 році в приміщенні колегіуму відкрито музей філософа, де образно відтворені інтер’єри і артефакти тих часів, а в затишному зеленому дворику на тлі Вознесенського собору поставлено скромний монумент.
[560x700]

Проходимо вулицею Сковороди до перехрестя з вул..Шевченка. Переяслав-Хмельницьку гімназію побудовано в 1877р.. Спочатку входила до комплексу споруд Вознесенського монастиря. Цегляна будівля, в якій до 1917 р. розміщувавсь гуртожиток духовного училища, до сього часу вражає своєю монументальністю. До 1941 р. тут розташовувався дитячий будинок, під час війни - німецька комендатура. Після реставрації, в 1958 р. в ньому відкрили навчальний корпус педучилища. Пізніше - ЗОШ №6, а у 2000 р. будинок реорганізували в гімназію.
[700x560]

Вулиця Шевченка – взірцево-типова для центру сьогоденного Переяслава. Потопаючі в зелені патріархальні будиночки, вузенькі тротуари, заховані в тіні дерев і пристойний асфальт на проїжджій частині – усе зручно і гармонійно.
[700x560]

На розі вулиць Шевченка і Мазепи в будиночку композитора Сениці облаштували музеї трипільської культури та козацької слави
[700x560]

В першому представлені знаряддя праці та побуту доукраїнської культури цієї землі (цікаві великі зерноглечики), фантазійно відтворені обличчя людей далекої епохи на малюнках та олійних картинах. Мова йде про східноєвропейські племена, що жили з кінця VІ до початку ІІІ тис. до н.е. Експонати зі всієї території України, де Вікентій Хвойка розпізнавав трипільські риси.
[700x560]

Інтер'єри кімнат-залів, зокрема опорні колони також оформлені антропоморфними розмальовками «під Трипілля»
[700x560]

Дуже виразлива жанрова картина, що вихопила буденну мить життя цих стародавніх, вони красиві, ставні, мабуть кращі за нас. Є ще картини, де трипільці полюють на лося взимку або повертаючись з риболовлі збирають з човна рибальське приладдя.
[700x560]

Музей козацької слави художника і різьбяра, поета-пісняра, оперного співака, заслуженого артиста України, лауреата мистецької премії ім. Катерини Білокур (1995 р.) Василя Завгороднього (26.10.1925-5.04.2009) відкритий тут 28 червня 2003 р. Багатогранність митця вражає, портрети сучасників живі, це миті, вихоплені з плину часу і вкарбовані в вічність, як от цей погляд Катерини Білокур
[380x700]

Мамай, характерники, гетьмани, полковники і Тараси Бульби дивляться зі стін і дерев'яних зрубів багатоголовою містичною істотою, ім 'я якій епоха.
[700x560]

Тараса Бульбу художник не малював, але на картині «Козак в задумі» за уявленням усіх, хто в школі проходив Гоголя, постане саме він, що може бути важче за думки, що важким туманом обсіли сиву голову після страти власного сина-зрадника?
[368x700]

Пейзажі в стилі «народний примітив». Не тому, що примітивні, а тому, що на противагу академічному живопису народжуються із самісіньких глибин уяви народної про навколишній світ. Така «Місячна ніч» Василя Завгороднього.
[700x436]

Наступною адресою відвідання неодмінно має бути будинок переяславського лікаря А.Й. Козачковського 1820 року побудови, бо він тут поруч (вул..Шевченка,8). З січня 1844 року Андрій Йосипович працює у Переяславі міським лікарем, пізніше — лікарем і викладачем медицини в семінарії. Із Тарасом Шевченком вони заприятелювали восени 1841 в Петербурзі, а в 1845-му той двічі навідував приятеля в його обійсті. Наприкінці того ж року Тарас Григорович важко хворів, і Козачковський, як міг, надавав медичну допомогу. В ніч на 25 грудня Шевченкові було особливо зле, і він написав геніальний Заповіт саме тут. З 18 квітня 2008 року в будинку діє Музей Заповіту Т. Г. Шевченка.
[700x560]

Від будинку під густими тінями дерев і кущів прокладено кам 'яну алею, вздовж якої застигли козак-запорожець, засмучена Катерина і менш виразні жінка з дитиною, чомусь зелена, і прикутий Прометей, не дуже мужній, з орлом нагорі, схожим більше на панського хатнього собаку.З усіх постатей Катерина найкрасивіша, щось в ній таке людяне.
[560x700]

Експозиція музею багатюща, годинами можна роздивлятись, все красиво для душі й розуму. Історичний розділ експонує зброю і облаштунки часів козаччини свою й ворожу (ляські та московські брязкальця), предмети козацького побуту, з яких особливо виділяється мідний казан з ложками (добре жерти куліш в гурті)
[700x560]

Портрети гетьманів і полковників, живописні батальні сцени так огортають глядача, що у вухах козацькими маршами відлунюється
[560x700]

Друга частина – середина ХІХ століття, кімнати Козачковського з відповідним інтер’єром і певно одна з них шевченкова.
[700x560]

Зворушливо і затишно виглядає спальня великої людини. Про що мріють сучасники, так пильно дивлячись на неї?
[560x700]

А на одному з великих портретів і сам господар Андрій Йосипович Козачковський
[700x560]

Навпроти музею «на розі вулиць Шевченка та Гімназійної стоїть Троїцька церква. Її попередницю, що займала це ж місце, у 1791 році зруйнувала блискавка. Кошти на відбудову храму збирали парафіяни, і 1804 року нову Троїцьку церкву було освячено. Її звели у давньоруському стилі з елементами класицизму. У 1864 році до церкви прибудували дзвіницю» (інфа з України інкогніта http://ukrainaincognita.com/muzei-pid-vidkrytym-nebom/pereyaslav-khmelnytskyi ). А місцевий настоятель Троїцької церкви московського патріархату благочинний Архімандрит Ніл облизується на весь комплекс Вознесенського монастиря, за підтримкою місцевої влади хоче знищити всі музеї, всюдисуща пропаганда «руського міра» в дії: http://np.org.ua/2011/04/relihijna-ekspansiya-u-pe...muzeyu-dioramy-vzhe-ne-isnuje/

[560x700]

Вулиця Шевченка далі звивисто спускається до мосту через Трубіж на Підварки, де знаходиться Педагогічний університет.
[700x560]
Далі буде...