Мене поховали ще наприкінці жовтня, чому я поспішив відійти в 37 років? я не був самотній, були брати і сестри поруч, мати і хороший вітчим, чудова, як для села, компанія, а що не було роботи, так проблема прогодування в наші часи гостро не стоїть, але коли здоров'я кидає вибрики, не хочеться завдавати клопоту. От тому так вийшло, що нікому не жалівся, когось чекав, хто так і не прийшов, тихо чекав, гукати вголос ніби соромно. Матір мою дехто засуджує, а дарма, не може проста сільська жінка перейнятись уподобаннями і почуттями нестандартної і нетрадиційної, а відтого некорисної у звичайному середовищі людини. Вшанували мене друзі, як і належить двічі на дев'ять і сорок днів, дехто випадково прийшов, в сенсі запросили, і прийшов, мав вільний час, це вже про про того, хто пише сумбурні літери, посьорбуючі пиво за комп'ютером, але не було байдужих, нехай це мене трохи тішить
[700x525]