Арина Дорих – Моя Україно!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Як Данко, щоб народ свій врятувати,
Розсіяла б сліпий туман ночей,
Щоб лиха і незгоди відігнати.

Я б людству дала, наче Прометей,
Вогонь, пронісши з гір аж до долини,
Якби могла… сльозинки б із очей
Перетворила миттю на перлини.

Я все зробила б, що лише могла б,
Заради тебе, Україно мила!
Тернинами до тебе я ішла б,
Якби і кров із ніг моїх сочилась…

Розрив-трави не випила б я, знай,
І не зреклася б юдою від тебе,
Бо ти моя! Лиш ти мій рідний край!
І іншого нічого більш не треба!

Моя країно! Я, мов та бджола,
В других місцях, немов на пустоцвіті.
І запевняю, де б я не була,
Усім скажу, що ти найкраща в світі!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Щоб показати, що всього основа
Для нації, країни, для людей –
Всіх наймиліша материнська мова!
[300x200]

http://marina-dorih.ru/category/%d0%bc%d0%be%d0%b8...d1%8f%d0%b7%d1%8b%d0%ba%d0%b5/

Моя країна – то душі струна,
Бо скільки мов не знала би людина,
Та є одна, з усіх лише одна,
Яка для серця, мов скарбів долина.
Абетка незабутняя батьків.
Це мова, що єднається з думками,
Відбиток вперше вимовлених слів,
Перлина, вкрита радістю й сльозами.
І якщо іскра в грудях майорить,
Де б не була країна та далеко,
Якої в грудях чистий спів дзвенить,
Туди покличе серце, мов лелека.



У душі – нащадкам заповіт
Берегти святі скрижалі волі,
Ти для мене – наче цілий світ,
Не зречусь від тебе я ніколи.

Україно, гордість і краса!
Чорне море, срібний шпиль Говерли,
Предків дух і кров таїть сльоза,
Крізь віки блищать коштовні перли.

Рідний край – колиска і сім’я,
А іще – початок ліній долі,
Із зірок викладую ім’я,
Не зречусь від тебе я ніколи.

Мчу додому стрімко, мов потік,
В чужині, як стебла, крила кволі,
Не любить свою державу – гріх,
Не зречусь від тебе я ніколи.