Пляшки я розпочав збирати в середній школі. Ходив з торбою дворами, пивницями та смітниками, і оцим ремеслом заробляв собі кишенькові гроші. Як зараз не сором колишньому професору копирсатись у сміттєвому баку, так і я, асфальтове породження великого мегаполісу, зовсім не переймався думкою, що мене хтось помітить із знайомих. До майбутньої стипендії ще було далеко, а студентом я пляшки не збирав, стипендії вистачало, мені багато не треба. І от років 12 тому одна київська чічка мені подарувала пляшку. Чому чічка? Хіпі тоді звали квітами життя. Ми трохи дружили. Вона власноруч зробила з пляшки хіпі-мотанку і подарувала мені на пам'ять
[282x698]

Залишив я пляшку з найкращої в цьому році питної води. Вона справді мені подобалась більше за інших та й ще неабияка особливість - п'єш її, і співати водночас можна
[545x591]

Тлом для таких сюжетів завжди були вкриті зеленим гіллям дерева, тихий вітерець і трохи захмарене небо, з якого сонце тільки починає вимандровувати на захід. Вона вже порожня. Спустошилась трьома вечорами перед блакитним екраном.
[525x700]

Український надпримітив. Рекордний за кількістю споживання цього року. Ті, хто в мене читає щось, навіть не уявляє, як швидко порожніє пляшка медовухи за відповідями на їх коментарі.
[525x700]

Три роки я мав щастя вчитись в СКГТУ, найлюбішій подарунок хлопцям з гуртожитку це була вона, на світлинці. Перед вживанням кожен милувався червоним перчиком, мабуть щось подумки порівнював.. Символ юних років, які вже на схилі, - заспиртований червоний перчик
[525x700]

Дві пляшки зберігають дари джерела істини. Це вже на крайній випадок. Може статися, що подальше життя стане невимовно складним питанням. Навколо кажуть економічна криза, а я вбачаю кризу в нестачі свіжих думок і в відчутті жалю за надшвидким плином часу
[525x700]

В цих пляшках витиснений сік з мого мозку. В нашій країні всьому головою залишається хліб. І все, що робиться з нього. Цн життя. Сало – то вже ознака достатку, я не кожного дня маю на столі сало. Так ще й свиней запросто можуть звинуватити у зраді і розстріляти в місцевому Дем'яновому лазі. І народ змовчить. Не всі навчились вчасно подавати голос, і щоб згодом було не соромно. Отже на сало надії мало.
[525x700]

Ще одну надію маю. Невелику, та яка ж вона може бути, коли люди подеревіли. Старі культурні діячі, а бережуть рівновагу свого існування, як яйце невмирущого чахлика. Не треба нічого, все одно всі помремо. Не байдужістю таке зветься, а якось по-іншому, боязко перелаштуватись всередині, боязко втратити грунт і поплисти набережною Амстердаму. А може таки знайдеться, з ким вийде грунтовно порадитись? Дві пляшки чекають.
[487x698]

Козацький полковник всередині порожній, таким він трапив до моїх рук з інтернет-аукціону, я не міг залишити поза своєї уваги таку поважну особу, теперь треба з'ясувати, з якого полку, з якого часу. Своєрідна шоколадна пляшка вивезена з яремчанського народного ярмарку, мені сподобалась продавчиня, я три дрібнички примітив, і на її запитувальний погляд купував чергову, а ще за чверть години третю. Ото кайф – досхочу намилувався, і з подарунками пішов.
[525x700]

Ці важки коробки з пляшками містять подарунки від Альони. Вони контрабандою прилетіли з королівства Обами. 6 років тому я відшукав її на донбасських териконах, проїздивши півдня на таксі, місто Макеєвка заплутане і вкрите пострадянським порохом, люди там ледь помітні. А тепер вона відома американська фотомодель, а днями може замандрує в Україну в якості шоп-туристки

[525x700]

Праворуч свідок останніх часів радянської Риги. Щоб добути його, а рівно і будь-який алкогольний напій, наприкінці 80-х років треба було з 14-ї години займати величезну чергу, і такий стан речей по всьому Союзу. В Ставрополі я натренувався втиратись у довір'я місцевих п'яниць, і за невимушеню розмовою просувався до божої Бахуса матері за прилавком десь впродовж 40 хвилин, а в Ризі таке щастя мені не світило, до того ж я там був чужий. Довелось познайомитись з місцевим алкоголіком-москалем, який вже знав звичай. В обмін на зекономлений час пляшка обійшлась у дві ціни, та я завжди час цінував вище за гроші. Ліворуч сучасний варіант всесвітньо відомого латиського сувеніру. У звичайній маленькій продуктовій крамничці тихого, спокійного і мальовничого міста Даугавпілс він був придбаний за 5 латів
[525x700]

Спогад про західно-німецького винороба-трударя. Там де тихоплинна річка Mosel просуває молочні хвилі через середньовічне місто Cohem, живуть цілі династії виноробів. Мене запросили до підземної зали, в якій можна приймати королів, і під розповіді про історію кожного сорту вина я потягував великий келих. Історії були довгими і цікавими, але келихи ще більшими і чарівнішими на смак. Історій було багато. Незбагненною насолодою згадується поєднання винних букетів бездоганної якості з оповіданнями про іх народження і життя в дубових діжках. Виповзав на білий світ я важко і неохоче. Ноги ніби залишились під великим стільцем. Тримав пляшку Ріслінгу. Це в нас Ріслінг – жахливе кислятиння, але не в німців.
[186x570]

Генетична пам'ять предків і деякі події сьогодення залишили мені вельми скептичний погляд на північного сусіда нашої країни. Але теперішня Росія має такі кутки, де не відчувається характерна пиха Московського князівства. Я мав нагоду бути гостем цікавої землі Далекий Схід, де живуть усурійські тигри і наші земляки-тигролови. Люблю художні одкровення Івана Багряного, а ще більше кіно, зняті за його романами. 9 днів я спостерігав за життям міста Владівосток
[525x700]

І наостаннє три урочисто-святкові. Колись був возив подібні у гості в інші країни і до Львова, а майже рік їх у продажу не було, і от раптово викинули в Сільпо, витрусив гаманця, але забрав
[700x525]