Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
Українські дитячі пестушко.
Спілкування дорослих із малятами за допомогою художнього слова не обмежується колисковими піснями. Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки, а й активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала б жвавість, бадьорість, радісний настрій. І одним із видів такого спілкування стали забавлянки – коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій.
Г.С.Виноградов назвав ці непісенні жанри «поезією пестування».
Г.В.Довженок виділяє у забавлянках дві основні групи: твори, що супроводжують усі види дій із дитиною, – підкидання, прогладжування, хитання, в тому числі й ті, що вилилися у форму гри, і такі, що безпосередньо з діями не пов’язані.
Аналіз і систематизація записаних забавлянок показали, що найбільше серед них зразків, які належать до першої групи. У підручнику Зоряни та Мар’яни Лановик твори цієї групи поділяються ще на дві підгрупи – пестушки і чукикали. Пестушки супроводжуються рухами, якими дорослий пестить дитину або спонукає її до певної діяльності. Порівнюючи записи, зроблені в інших реґіонах України, ми помітили, що найулюбленішою дитячою пестушкою є «Сорока». Нам також вдалося записати один із її варіантів:
Сорока, ворона,
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила.
Ополоником мішала
І хвостиком накривала.
Малих діток годувала:
— Цьому дам, цьому дам,
Цьому дам, цьому дам;
А цьому не дам,
Бо цей буцман
Круп не драв,
Дров не рубав,
Води не носив,
Діжі не місив —
Справжній лежень...
Проказуючи перші три рядки дитинчаті вказівним пальцем колоподібними рухами водять по долоні, а далі, промовляючи наступні слова, загинають по одному пальцю. Майже у кожному домі знають забавлянки: «Чобіток», «Ладушки», «Куй, куй чобіток».
Фізичні вправи немовляти, як показало дослідження, часто супроводжують різними імпровізаціями пестушки «Потягусі»:
Потягусі, потягусі
Ростуть ніжки у Ірусі
Ростуть ручки,
Пальці, вушка:
Скоро з мамою зрівнюся.
Варто зазначити, що також дуже вживаними серед населення селища Андріївка є чукикали – твори, які виконуються дорослими під час підкидання дитини на коліні або нозі.
Чук, чук, чук.
Наловив дід щук.
Баба юшки наварила,
Нею діда накормила.
Або:
Гойда, гойда, гойдася,
Де кобила,
Там лоша.
Вивчення фольклорної літератури показало, що забавлянку «Гойда» раніше виконували, коли гойдали малюка у колисці. Сьогодні ж ми встановили, цей віршик промовляють, гойдаючи дитя на витягнутих ногах і при цьому тримаючи за руки. Пояснити це можна відсутністю колисок і популярністю твору. До тих забавлянок, які не супроводжуються ігровими рухами, зараховують потішки або утішки – невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати, та казочки: віршовані, кумулятивні, надокучливі, казки-небилиці. Серед зібраного фольклорного матеріалу найбільше зразків надокучливих або безконечних казок.
Ось за деревом – дерево,
А за ним росте кущ,
А за тим кущем – дерево.
А за деревом – дерево…
Або:
Був собі дід та баба
Була в них овця
Почнем з кінця…
Значно менше зафіксовано потішок. Вважаємо за необхідне навести приклади тих із них, які призначені для забавляння дитини під час купання:
Купу, купу, купусі.
Вмиєм тілечко Настусі.
Щоб були ми білотілі,
Щоб ніколи не хворіли.
Купу, купу.
Як і в колискових піснях, тут теж можна помітити зв'язок із магією слова, віру в його надприродну силу.
А от небилиць зафіксувати не вдалося. Вважаємо, що це пов’язано із віковим призначенням цього жанру. Адже небилиці розраховані на старших дітей. А вони сьогодні всі навчаються у дошкільних закладах та школах, де їх освітою і вихованням займаються вчителі, які найчастіше користуються авторськими художніми текстами, надрукованими в шкільних підручниках, а не народними джерелами.
Отже, коло забавлянок – широке і різноманітне і щодо особливостей виконання ( залежно від віку дитини), і щодо тем, сюжетів, персонажів. Незначний обсяг більшості творів, на нашу думку, розумовий рівень адресатів зумовили обмежене використання в них художніх засобів, найважливішим із них, як і в колисанках, є епітет: білотілий, волохатий, пухнастий та інші. Проте відсутність тропів компенсується інтонацією, жестами, мімікою. У зв’язку з тим, що увага дитини має бути зосереджена саме на дії, ситуації, переважають дієслівні форми, слова вживаються лише в прямому їх значенні. Визначальне місце, як і в колисанках, займає звукове оформлення, а тому поширені алітерації, асонанси, звуконаслідування. Усі засоби підпорядковані можливостям дитячого сприймання, коли значення багатьох слів залишається недоступним, а увага зосереджується на загальному звучанні твору, – отже, мають сугестивну природу, допомагають духовному, інтелектуальному й фізичному зростанню дитини.
А-та-та, а-та-та,
Сіла баба на кота,
Тримає за хвостик
Та їде у гості.
Гу-ту-ту, гу-ту-ту,
Вари кашку круту,
Підливай молочка,
Погодуй козачка
Печу-печу хлібчик
Дітям на обідчик:
Меншому - менший,
Сторшому - більший, -
Шусть у піч! Шусть у піч!
Ой гоп, чук. чук,
Наловив дід щук.
А баба наварила
Та діда накормила.
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Меншичкому - меньший,
Більшичкому - більший.
Шусть у піч!
Сажай - виймай,
Їжу, ріжу
Я, куштую -
Гам!
Примовляють, навчаючи дитину ходити:
Малесенькі ніжки
Швидко край доріжки -
Туп-туп-туп.
А великі ноги
Швидко край дороги -
Туп-туп-туп!
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб.
По ніжці дитини...
Куй, куй, чобіток,
Подай молоток,
Не подаси молотка -
Не підкую чобітка.
Молоток золотенький,
Чобіток дорогенький.
Ш-ш-ш.
Куй, куй, ковалі,
То великі, то малі.
А старого коваля
Посадили на коня.
Ковалиху на бика,
Гайта, вісьта козака.
Гладять долонями обличчя дитини й приказують:
- Коточку, де ти був?
- У коморці.
- Що там робив?
- Молочко пив.
- А мені залишив?
- Забувся.
- Апчхи! Апчхи!
- Апчхи! Апчхи!
- Ладі-ладусі,
- А де були?
- В бабусі.
- А що їли?
- Кашку.
- А що пили?
- Бражку!
- А що на закуску?
- Хліб та капустку.
- Гай, гай на бабину хату
Калачі їсти!
Ладоньки, ладусі,
Де були — в бабусі.
Що ви їли — кашку.
А що пили — бражку.
А що на закуску?
Хліб та капустку.
Гай, гай на бабину хату,
Калачі їсти.
Ладки, ладки,
Ладки, ладки,
Побилися бабки.
А за що? За кисіль,
Щоб наївся Василь,
Шуги, шуги, шуги...
Гойда-да!
Гойда-да!
Добра в коника хода,
Поводи шовкові,
Золоті підкови.
Дитину підстрибуємо на колінах:
Скачу, скачу діда
За скибочку хліба.
Я не дурно скачу,
А я їсти хочу.
Їде, їде пан, пан
На конику сам, сам.
А за паном хлоп, хлоп,
На конику гоп, гоп.
Заохочують пританцьовувати:
Гоп, гоп, горобейки,
На бабині конопельки,
А на дідів мак
Нехай буде так.
Ой без дуди, без дуди
Йдуть ніженьки не туди.
А як дудочку почують,
Самі ніженьки танцюють.
Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки, дві курочки
У млинок носили.
Коза меле, коза меле,
Кізка підсипає,
А маленьке козенятко
З ковша вигрібає.
Старий дід та й ведмідь
Встав да й пришиває,
А лисичка-майстеричка
Красні хустки вишиває.
А сова із дупла
Очицями луп, луп:
- Якби мені не діточки,
- То я пішла туп, туп.
Ходив кіт по току
В червоному ковпаку,
В червоному ковпаку,
А миші сміються,
Аж в боки беруться.
Миш книш проточила,
Муха борщ пролила,
Півень коня задавив -
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли,
А дідові постоли
На льоду згоріли.
Заєць косив, заєць косив,
Лисиця згрібала,
Павук метав у копицю,
А муха топтала.
Під час купання дитини.
Купалися ластів'ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Купалися ластів'ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми чорнобриві
Та ще й білолиці.
У любисточку купали,
Живу воду наливали,
Щоб здоров'я тіло мало,
Лиха-горенька не знало.
Летів жук та у воду — гуп!
Прилетіла мати жука рятувати:
— Ой жучку, мій жучку,
Подай білу ручку.
— Не подам, не подам,
Піди до криниці, напийся водиці.
Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Хлюп, хлюп....
Хлюп, хлюп, водиченько,
Хлюп, хлюп на личенько,
І на ручки, і на ніжки
Хлюп, хлюп, хлюп!
Вода текуча,
Дитя ростуче.
З гусака вода,
З дитя худорба!
Вода донизу,
А дитя догори!
***
З гусака вода,
З лебедя вода,
А з мого дитятка
Вся худорба -
На порожній ліс,
На велику воду,
Під гнилу колоду!
***
Водичка, водичка,
У мій моє личко,
Щоб оченята блищали,
Щоб щічки червоніли,
Щоб сміявся роток,
Щоб кусався зубок.
Розчісуючи волосся малюкові, примовляють:
Ти рости, рости, коса,
До шовкові пояси.
Як ти виростеш, коса,
Будеш місту краса.
***
Рости, коса, до пояса,
Чи не упусти ні волоса.
Рости, кісонька, до п'ят,
Всі кісоньки в ряд.
Рости, коса, не заплутуйся,
Маму, донька, слухайся.
Оцей пальчик - наш дідусь,
Оцей пальчик - баба,
Оцей пальчик - наш татусь,
Оцей пальчик - мама,
Оцей пальчик - хлопчик наш,
А зовуть його....!
Пальчику, пальчику,
Де ти бував?
Пальчику, пальчику,
Що ти чував?
- З меньшеньким братом
Я кашу варив,
Із безіменним
Я кашу поїв,
Із середульшим
У лісі гуляв,
А із найбільшим
Пісню співав.
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В зеленому горщику,
Поставлю на вербі,
Щоб випили горобці.
Я яєчком забілю,
А яєчко прісне,
А сонечко блисне.
Ходи, ходи, дощику,
Зварим тобі борщику,
Зварим тобі галушок
Та виллємо на пісок.
Погладжуючи тільце дитини, розводять ручки:
Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У поміч стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.
— Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
— У млині, у млині.
— Що ти видав?
— Міх муки, міх муки.
— Чом ти не вкрав?
— Там були кравчики,
Побили пальчики.
Ледве я втік
— Через бабин тік
Та через колоду,
Головою у воду;
Та через поліно,
І зо драв коліно;
Через конопельки —
Конопельки трісь, трісь!
А веребчик: «Пісь, пісь».
Після цього підіймають дитину, примовляючи:
«Скугу-гу, зайчику!»
— Коточку, де ти був?
— У коморці.
— Що там робив?
— Молочко пив.
— А мені залишив?
— Забувся.
— Апчхи! Апчхи! Апчхи! Апчхи!
Мене мама чук-чук-чук,
Мене татко чук-чук-чук,
А дід в хату бере дрюк:
— Ось я дам вам чук-чук-чук!
— Ой дідусю, кидай дрюк,
Бо я хочу чук-чук-чук.
Кинув дідусь геть свій дрюк,
Взяв онучка чук-чук-чук.
Ой без дуди, без дуди
Йдуть ніженьки не туди.
А як дудочку почують,
Самі ніженьки танцюють.
Ой дівчина манісінька,
Яка ж бо ти гарнісінька:
За косою барвіночок,
Ще й рученька білісінька.
Ой чук-чуки, чуки-чок,
Пішли дітки в садочок,
Там нарвали квіточок,
Там нарвали квіточок,
Сплели доні віночок.
Ототушки-Ототушки!
На котика потягушки,
А на Василька ростушки.
Ой тонши, тошки!
Щоб підросли трошки.
Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У помочі стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.
Прилетіли журавлі,
То великі, то малі,
Сіли вони на люлі
Та й співають: Трі-рі-рі!
Сидить Василь на припічку,
Держить кота за ниточку.
Котик зубки розтулив
Та Василька й укусив.
А дзусь, а дзусь, кошеня,
Не ваймай ти Василя!
Хиті, хиті, а коники в житі,
Ще й не всі — половина у вівсі.
Нехай вони пасуться,
Вони комусь здадуться.
Бо я б побігла виганяти,
Так треба варить вечеряти.
Ходила квочка
Біля кілочка,
Водила дітки
Біля червоної квітки.
Не рвіть, дітки,
Червоної квітки,
Бо як порвете,
Самі помрете.
А це в поле,
А це в море,
А це наввишки,
Скакай, Івашку, з колиски.
Чуки, чуки, чуки, чок,
Пішли дітки в таночок,
Пішли дітки в таночок,
Донька збила каблучок.
— Прибий, татку, каблучок,
Бо я хочу в таночок.
Обхопивши голівку дитини долонями, легенько повертають її то праворуч, то ліворуч:
Печу-печу хлібчик
Діткам на обідчик.
Більшому – більший.
Меншому – менший.
(Нахиляють голівку вперед і назад).
Шусть у піч!
Шусть у піч!
Саджай, виймай!
Саджай, виймай!
***
– Мишко, мишко, де ти була?
– У млині.
– Щось робила?
– Крупи молола.
– Чому мені не взяла?
– Бо я ся бояла:
Мене в кіш –
Я – за ніс,
Мене – в кошик,
Я за носик: хап-хап...
(При цьому беруть дитину за носик).
Дитинку беруть за вушка і повертають голівку то ліворуч, то праворуч, а на останніх словах легенько смикають за вушка:
– Зайчику, зайчику,
Де ти був?
– У млині, у млині.
– Що ти видав?
– Сім міхів горіхів.
– Чом не взяв?
– Били мене, зайчика,
Золотії пальчики,
Ледве я втік
Через бабин тік.
Ручкою дитини водять по обличчю:
Вічка – бусинки,
Носик – ґудзичок,
Ротик – пуп'янок,
Щічки – пампушки,
Вушка – ракушки,
Брівки – шнурочки,
Як обідочки.
***
Густий ліс (волоссячко),
Чисте поле (лобик),
Дві топольки (брівки),
Два вікна (оченята),
Бом-бом булька (носик),
Лепетулька (ротик).
***
Летіла пчола коло чола – бумц!
Летіла оса коло носа – бумц!
Летіла мушка коло вушка – бумц!
Летів жук, в очко - бух!
***
Потягушки, підростушки,
Поперек товстушки,
А в ніжки – ходушки,
А в ручки – хватанушки,
А в роток – говорок,
А в головку – розумок.
***
- А хто у вас самий більший?
А хто у вас самий менший?
- Ми всі підростемо,
За мишами підемо.
Один дідусь кіт
Буде вдома сидіти
Та на печі лежати.
Нас з добром чекати!
***
Чук-чук-чук-чук,
Наловив дід щук,
Баба рибу пекла,
Сковорідка витекла.
Садять дитину на коліна, тримають за ручки і, нахиляючи в різні сторони, приспівують:
Тоню тягну, рибу ловлю,
У фартушок кладу,
А один йоршок
Кладу в горщик -
Юшку варити,
Данилушку годувати!
***
Ах, співає, співає
Соловейко!
Ах, співає, співає
Молоденький;
Молоденький,
Гарненький,
Пригоженький!
При ударі і падінні дитині примовляють:
Не плач, не плач -
Куплю калач.
Не плач, любий, -
Куплю інший:
Не плач, не кричи -
Куплю тобі три.
***
Не плач, не плач, дитинко,
Прискаче до тебе білка,
Принесе горішки -
Для Машиної потішки.
***
У сороки заболить,
У ворони заболить,
У галки заболить,
А у Катрусі заживе!
***
У лисиці болю-болю,
І у вовка болю-болю,
А у Миколки біль
На берізку в ліс полетить.
***
Цить, цить, не плач,
Несе котик калач.
Недалечко на містку -
Несе калач на хвостику.
***
***
Ай, гугу-гу-гу-гу-гу,
Чи не кружляє на лузі,
На лузі-то калюжка,
Голівонька закрутиться,
Ваня в калюжу впаде.
Ой, вода, вода, вода!
Вані в калюжі буде біда!
Гратися з пальчиками:
Раз, два — дерева,
Три, чотири — вийшли звірі,
П'ять, шість — пада лист,
Сім, вісім — птахи в лісі.
Дев'ять, десять — це сунички
Підвели червоні личка.
Раз, два, три, чотири, п'ять —
Вийшов зайчик погулять.
Як нам бути, що зробити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Традиційно в народній практиці родинного виховання дітей колишуть і колисковою піснею присипляють. Тому в колискових піснях досить часто фігурує чарівний образ сну, сонки, дрімоти:
Ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота,
Питається сон дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатинонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колихати.