Український романс Не забудь

муз.- Б. Янівський, поезія - Б. Стельмах,

виконують Валерій Дусанюк та Любов Арготюк

*******

*******

Не забудь, как глубока

У нашей памяти река ...

Не забывай и как горька

Любовь меж нами -

Когда она одна,

Как нить тонка,

Под небесами.

Не забудь моих очей

В бездонной темноте ночей.

Но не молчи, но не молчи,

И имя ты моё

шепчи…

Всегда шепчи,

Чтоб не забылось.

Не забудь – снега спадут,

Года с водою уплывут,

В мечтах меня не избегай.

Не забывай, не забывай.

А моя память, как река среди лугов-

Течёт, не тонет в той реке моя любовь.

Ты отзовись рукой коснись,

На зовы сердца отзовись,

Или приснись, ты мне приснись,

Дождём весенним,

Звездой в глазах,

Птицей в небесах,

Прибоем пенным

Не забудь, с годами вдруг,

Выходит память с берегов

Заливает всё вокруг,

Огнём любви,

Плотины рвёт,

А жизнь течёт

Её нельзя остановить

Не забудь – снега спадут,

Года с водою уплывут,

В мечтах меня не избегай.

Не забывай, не забывай.

А моя память, как река среди лугов-

Течёт, не тонет в той реке моя любовь.

Не забудь, как глубока

У нашей памяти река ...

В ней любовь моей в веках

Не утонуть, не утонуть.

*******

Оригинал текста

Не забудь, яка стрімка

Людської пам’яті ріка...

Не забудь, яка гірка

Любов між нами –

В самоті блука,

В далині зника

Поміж берегами.

Не забудь моїх очей

В тужливій темряві ночей.

Не мовчи, о, не мовчи –

Моє ім’я ти Вічно шепочи,

Вічно шепочи,

Щоб не забувати.

Не забудь – сніги впадуть,

Літа з водою одпливуть...

Хоч в думках зі мною будь.

Не забудь, не забудь.

Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –

Пливе, не тоне в тій річці моя любов.

Одізвись мені колись,

Луною в серці одізвись,

Чи приснись, бодай приснись

Дощем травневим,

Зіркою в очах,

Птахом в небесах,

Цвітом яблуневим.

Пам’ятай, що з летом днів

Виходить пам’ять з берегів,

Залива усе довкіл

Вогнем любові,

Греблі часу рве,

Як життя живе,

Як весняна повінь.

Не забудь – сніги впадуть,

Літа з водою одпливуть...

Хоч в думках зі мною будь –

Не забудь, не забудь!

Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –

Пливе, не тоне в тій річці моя любов.

Не забудь, яка стрімка

Людської пам’яті ріка. –

Там любов моя гірка

Не зника, не зника.