Я навіть дещо розгубилася, спілкуючись з ветеранами-вертолітниками. У цій компанії не знаєш, кому першому надати слово. Що не особистість – то легенда. Андрій Груздов: тільки вдуматися – пенсіонером став у 29-ть років. Удостоєний двох орденів – «Червоної зірки» та «За службу Батьківщині», двічі побував в Афганістані. У Кабулі та Джелалабаді виконував найскладніші завдання, ті якраз і припадали на авіаційний склад.
…Він теж пройшов через Афган. На той час на війну відправляли з усіх військових частин. Вертолітній, нам усій відомій, Валерій Чебриков віддав близько трьох десятиліть. Від лейтенанта – правого льотчика тут дослужився до підполковника – командира ескадрильї. На МІ-6 налітав понад три тисячі годин. Не приховує – то були найкращі роки. Про свою військову частину і про службу в авіації ветерани згадують з ностальгією. Вони здійснювали польоти в країні можливостей, в країні, де стати пілотом було престижно. Що ж тут скажеш про них, вертолітників, що служать в незалежній Україні. Ясна річ, жоден військовий у частині не розкаже на камеру, до якого немислимого мінімуму скорочується кількість літних годин, не зізнається, що цьому МІ -24 – гелікоптеру, створеному для виконання бойових завдань, вже не менше 25-ти років. Інша справа – розмови про обов’язок: про гасіння лісових пожеж цього літа на Херсонщині, про місію ООН у Сьєра-Ліоне, Ліберії, Конго. Недавно херсонські вертолітники відбули у 18-ту ротацію. Відео http://www.vtvplus.com.ua/lang/ua/news/kherson/34806-vertolet.html