Цьому гіганту індустріалізації Раїса Славоходова присвятила більше тридцяти років. Мир, праця, травень. Ці слова і по сей день нагадують жінці про свято, яке відзначали усім народом.
На руках - рукавиці, на ногах - кирзові чоботи - працювала Раїса Славоходова у найскладнішому відділені заводу – бітумно-технологічному цеху. Як розповідає жінка, робота була не із приємних. Гарячий бітум зливали з бункерів у паперові мішки, які самі ж і робили. Працювали плідно - кожна жінка набирала не менше п’ятдесяти.
Роботи на Нафтозаводі вистачало на всіх, працювали не менше шести днів на тиждень, інколи й взагалі без вихідних. Ветеран праці згадує, підприємство нагадував мурашник. Люди щось тягли, пересували. І все без механізації, вручну. Жінка каже, у радянські часи все це лише заохочували.
Разом працювали, разом і відпочивали. Особливою подією були демонстрації першого та дев’ятого травня. З кульками та квітами, прапорами й плакатами люди виходили на вулиці. Хтось вірші читав, хтось співав, а деякі пританцьовували під гармошку чи балалайку. Жінка каже, нажаль все ці святкування залишилися тільки на фотографіях. Та й відзначати сьогодні нічого. Відео http://www.vtvplus.com.ua/lang/ua/news/kherson/338...pogadah-ta-na-fotokartkah.html