Знаєш...бажання застрелитись мене вже переслідує пів року...жартую....мені погано....боляче....дуже...я вже дістала Міру...
знаєш,ти пропав...тебе ніде немає...я вдячна тобі...дуже вдяячна за те що ти був...правда ти поддарував мені хибну надію що все може бути добре...що все просто може бути...ти став мені повітрям,сонцем,життям...я жила від дзвінка до дзвінка...вірила кожному твому слову...коли ти просив знайти тобі дівчину-сміялась,а тоді всю ніч плакала...дивно,бо я думала що розівчилася плакати...ти наставляв мене,підтримував в мені життя...я будувала плани на майбутнє...чекала тебе...вірила тобі і в тебе...я відкрилась тобі,як нікому до того...але потім...минуле літо...ти пропав...все зникло...ти нічого не пояснив,просто зник з мого життя......чому?я не розумію...я неможу думати ні про що інше...для мене не існує інших чоловіків...але я не буду тобі надокучати...я писала тобі...все відправлялось в пустоту...я думала з тобою щось сталось....щось страшне....я думала тільки смерть може нас розлучити...хоча якби я дізналась що ти помер мене б також нестало...і ось недавно до мене позвонила Юлька....сказала що джакоб вже тут...і що з тобою все добре...я НЕНАВИДЖУ тебе за це....ти ж обіцяв що ніколи......чуєш-НІКОЛИ не зробиш мені боляче....а поступив так як всі інші....ти відмовився від мене....хоча я нічого поганого не зробила...я ж тобі вірила...ЧОМУ????чому ти так вчинив?чому я настільки тебе кохаю?чому так боляче?
чому я вирішила це все писати?чому в мене знову течуть сльози?я ж для тебе ніхто...мене не існує...чому я зберігаю усі твої листи...чому в зачитала їх до дир?я хочу жити.....хочу бути коханою...коханою тобою....ти ж писав що любиш.....чому все змінилось?чому....