Справа не тільки в політиці. Мене бісить і діюча влада, і опозиція, хіба що опозиція менше.
Справа в тому, що побили, жахливо і жорстоко, студентів. Таких, як я сама.
І мені до біса вся ця влада зараз. Мені просто бридко і боляче дивитись на те, у що це перетворюють. Яке к хєрам протистояння Сходу та Заходу?! Ви подуріли?!
Зараз стоять за побитих. За правду. І мене, чорт забирай, вибішують до божевілля ті кляті медіа, які висвітлюють це як протистояння Сходу та Заходу.

Мені зле, в мене третій тиждень тремтять руки та крається серце. В мене на Майдані однокурсники, друзі та просто знайомі. Мені за них страшно.
Дивитись новини боляче.
Вулиці Майдану нагадують фільми, де показують кадри післявоєнного міста.
Я хочу обіймати людей, які хотядь з символікою України.
Я їду в метро, очікуючи чергове "станції Майдан Незалежності та Хрещатик закриті для входу та виходу пасажирів".
Я прокидаюсь зранку, очікуючи чергові новини про зачистку силовиками Євромайдану.

Болить.