- Хочеться писати щось настільки особисте, щоб аж соромно було ділитися. З будь-ким. Навіть незнайомим.
- Та ну. Який сенс у шухлядній писанині?
- Не знаю. Я візьму собі якийсь...
- Псевдонім?
- (сміється) Ні, планшет. Або щось на кшталт.
Відповідаючий простягує коричневу «папку для дикламной работы», каже, щоб не соромилась, сідала за камп,відкривала ворд. Але вона- ні. Не хоче.
- Дай мені А4.
- Чисті? У мене є наполовину. Ось.
Відповідаючий дістає з полиці листи, незаймані з одного боку, з іншого - «фотоответ и електролюминесценция. кремний. пористый кремний» та інше. Вона тут писатиме якісь свої штучки-дрючки, а там, на звороті, досить серйозні речі, між іншим.Така от незвична комбінація. Заміксуй веселку.

З-поза кадру голос:
- Я не вірю тобі! Ви зустрічаєтесь! Бо як ні- то чого так часто застаю вас за чаєм, чи кавою, чи зірками?! Не здається, що ви надто часто, як для друзів, разом гуляєте, разом готуєте, разом читаєте, разом ходите, разом сидите на траві, або на містку отому, над водою?! Кажи!
Відповідаючий:
- Думай, як хочеш.
- Ти ж мені друг, мать його! Говори правду!
- Повторюю ще раз- думай, як хочеш.
Манірно звільняє люльку від зотлілого тютюну. Манірно звільняє чашку від уже майже холодної кави. Кидає на бар-стійку кілька купюр, накидає пальто на плечі. Двері зачиняються з наполовину скрипом - наполовину грюкотом. Навколо, обіймаючись з димом, витає недовіра. Наполовину недовіра – наполовину ревнощі. А дим такий густий, що й не визначиш, хто у кому розчиняється- дим у повітрі,чи повітря в диму. Недовіра у ревнощах, чи ревнощі в недовірі.
Відповідаючий пішов у осінь. Голос із-за кадру лишився сидіти сам, обійнявши руками голову і поглядом попільничку.
У голові: «В принципі - що це я? Мій маленький скарб уже чекає на мене. Мій найпрекрасніший у світі скарб. Заїду зараз, заберу, і поїдемо теж. На зірки дивитись і чай пити. Із термоса. Вони ж із нею з термоса п’ють, не з автомату. Ще у казанку над вогнищем варили б... Із власноруч зібраних і висушених трав».

- Згадаєш мої слова, коли маленький скарб виросте і стане великим скарбом, усвідомивши свою значимість і янгольську красу в повному сенсі. Проспориш мені віскі, істинно кажу.
- Думай, як хочеш.
От уже цей відповідаючий...
У голові: «Та навіть якщо я йому... Однак же питимемо разом. Хоч і за мій рахунок. І я, як зазвичай, не п’янітиму. Але буде якась побутова романтика.Уміє робити красу. Естет, бля. Та чого - реально ж естет! Пощастить майбутній дівчині. А може навіть отака уявна ситуація. Після тривалого періоду нечувань (знаєте, як іноді буває - сім’я, діти, робота... друзі нечутно відходять надругий (а то і третій, і четвертий) план), телефоную:
- Алло, привіт.
- Привіт! Слухай, погано тебе чую, ану зачекай, відійду десь.
Надто голосна музика глушить слова.
Ще глибше в голові: «хм... на вечірці якій-небуть, чи що..?»
Але стихає. І він продовжує трохи захеканим, але бадьорим голосом:
- О, нарешті більш-менш тихо. Що ти там? Чого не дзвонила так довго?
- Забігалась. Зажилась. То те, то се. Купа справ і обмаль часу, вибач. А ти оце де гульбениш, га?
- Не повіриш- на весіллі!
- Отакої! І у кого ж, як не секрет?
- Та які секрети, що ти! У знайомого нашого спільного!

Тиша... ти ша. «те» «и» «ша» «а»

- Та ну... Серйозно?
- Серйозніше всього серйозного! З тебе віскі, до речі!
- Та без питань. Коли? Давай зараз?
- Еее... Та ні, зараз ніяк, зараз не можу. Сама розумієш. Я за старшого тут, дійство якраз у розпалі.
- Не приймається, не хвилює. Не, не і ще раз не. Давай я йду купую віскарь,ти линяєш із того дурдому, ми зустрічаємось і сидимо як старі добрі.
Знову тиша. Задумався. Думає він, бачите.
- По руках.
Ну от. Як гарно, що деяких людей не змінює час. Не затирає кращі сторони їхніх медалей.
Тікає з весілля друга. Хоча ні- не тікає, а по-англійськи іде. Манірно. А шо?
Але в голові, шановні, це все в голові, не забуваєм.
Насправді ніхто не знає, як буде. Проте усі знають, як є. Щоправда, знання ці суто індивідуальні і залежать здебільшого від рівня пліток у крові.

-І взагалі- допиши книжку і дороби трек!
- То пишу ж ось, бачиш.
- І я пишу. Не книжку, але пишу. Зараз пустиш мене до ворду, наберу, і почитаєш.
- Я знаю.
- Що ти знаєш? Знає він. Поменше самовпевненості, бо можу й передумати.
- Не передумаєш.
- Звідки ти знаєш?
- Бо знаю.
І це чистої води правда. Знає. Як і безліч інших речей. Серед яких її улюблене печиво і те, що вона до біса любить гуляти супермаркетами.