Люди навколо виходять з ладу.
Когось збиває машина, хтось стрибає з даху, а хтось просто помирає від передозування.
Годинник так само потребує відпочинку, сідає батарейка, сковзають стрілки.
Іноді йому просто хочеться померти, і він ламається. Псується механізм його дихання.
Або він падає зі стіни на підлогу. І обов’язково вщент, щоб не зібрали.
А ти. Ти наче майстер, що лагодить ті годинники, що ще мають надію.
Таких людей в моєму житті мало, так само як і в житті інших.
Цікаво: а годинники мають душу?
Чи вони ревнують тих, хто їх полагодив, як ми ревнуємо тих, що дарують нам свою посмішку і свій час?
«Тік-так-так» - відповідає годинник.