Якщо ти любиш, відпусти на волю.
У кожного із нас є два крила,
Полине в даль - не нарікай на долю,
Це значить, що любов вже не жива.
Можливо любиш ти, шалено, до нестями,
Але, на жаль, не так, чи може не того,
В його душі ти вбила те кохання,
І снігом тепле серце замело.
Настане мить, і він піти захоче,
Не спинять ні кайдани, ні замки.
Якщо ти любиш, то тримати злочин,
Хоч серце і болить, все ж відпусти.
Та знай: якщо зупиниться у дверях,
Чи у очах відіб’ється журба,
Це значить, що ти досі в його мріях,
Що може ще колись прийде весна.

С фотографии мне улыбается
Cовершенно чужой человек,
Со мной сложно, но он старается,
Вернуть то, чего больше нет.
Я любила, теперь остыла,
Был он светом, теперь просто так,
Сильная: сумела - простила,
Главное, не вернуться назад.
Теперь просто пытаться не вспомнить,
Его голос, запах губ и цвет глаз,
А на память лишь фотку оставить,
На которой теперь чужак.