Вівторок… Мені, як завжди по невідомій причині, починає зривати дах! Хочеться плакати… Не получається… До вечора виникає істерика у вигляді … сміху… Звичайного істеричного сміху без причини… Біля мене сидить людина, якій абсолютно не до сміху, але їй також хочеться плакати! Тільки от сліз немає ні в мене, ні в неї… Вихід??? Ну можна знайти… Але мені приходить лише один, і то не знайкращих (так як на столі «маячила» пляшка Мартіні) – НАПИТИСЬ!!! Довго просити «сестру по нещастю» не прийшлось (хоча трохи зусиль я приклала, чесно…) і ми розпочали! Закінчився вечір десь через дві години; після розпитої пляшки, кільканадцятьох сигарет (і не тільки); чутливим сном… Обідно одне! Ніхто з нас так і не поплакав…