"В серці так тісно... Вже немає місця для інших стріл і твоїх почуттів..." (с)
В чора у дітей пролунав Останній шкільний дзвінок. Чому не в мене??? Чому я зараз не закінчую школу??? Пам'ятаю, два роки назад...
Почали з тобою дружити. Так, саме дружити, бо ти не хотів більшого, не хотів поспішати... Пам'ятаю, як ми хотіли з тобою зустрітись, погуляти, але були дощі... Щодня... А пам'ятаєш, як ми переписувались смс??? Як я написала тобі: "Дощ цей дощ, чому цей дощ? Не треба. Дощ. цей дощ лишив мене без тебе..." Пам'ятаєш, як приходив до мене у школу? Ти і сам був школяр, але ми пропускали уроки, щоб зустрітись. По-дружньому)
А потім був наш останній дзвінок... Ввечері ми мали зустрітись біля клубу... І ти прийшов, стояв біля входу. а я сиділа на лавочці навпроти... Ти чомусь не підходив, а чекав там. Може, не наважувався??? Хм, пам'ятаю твою реакцію, як до мене підійшов мій колишній хлопець. Ось тоді й відбулась твоя перша ревність, вже не дружня! Мабуть, та ревність і стала поштовхом до наших відносин... Вже таких не дитячих... Щирих, справжніх, взаємних... Це були кращі дні мого життя! І тривали вони два місяці... А далі ти пішов...
"Я завжди буду пам'ятати твоє ім'я........" (с)
