Окутавшись у теплий шарфик – вона вибігла із дому…. Ранок виявився холодним… віяло морозним вітром, від чого ставало ще холодніше…. Проте її це нехвилювало… вона вийшла просто погуляти… На ранкових вулицях Львова було як завжди пусто…..із вікон долинали лише уровки телевізійних програм і тихе похрапування мешканців квартир… аби ніщо не привертало її увагу вона включила плеєр… музика її заспокоювала… поринувши у свої думки, вона не розуміла куди йде…. Та й їй було все рівно…. Щось барвисте пролетіло прямо повз неї, саме це й повернуло її до тями….мимовільно усміхнулась…. кленовий лист золотом осені хотів відвернути її увагу… вона схилилась підібрати його, проте вітер, бавлячись із нею знову підхопив листочок і відніс подальше…. вона відхилилась від вітру… її ніжна шкіра заливалась багрянцем від його холодних осінніх ігор… краєм ока вона помітила, як ще декілька яскравих творінь природи пролетіли повз неї….як же вона зразу не зрозуміла….. вітер не бавиться з нею… він пояснює її помилки…. Усе як і ті кленові листки у її житті пролітає повз неї… затримуючись тільки, аби вона сфокусувала на них погляд… а можливо навпаки… можливо це вона так спішить жити, що пролітає через усе найкраще навіть не зупиняючись... вона спішила жити, а її ніхто вчасно не зупинив…а що ж може її зупинити? Напевне тільки кохана людина…. А вона у неї є? напевне вона просто немає на неї часу…. вона знову нахилилась за листком, а вітер знову закружляв його у осінньму вальсі… невже усе життя так і пролетить повз неї? Невже вона ніколи невстигне полюбити? Невже вона завжди буде все розуміти занадто пізно? Невже її у житті ніхто не зупинить? Ніхто не витягне із цього виру «швидкого життя»? серцебиття пришвидшувалося… гарячі сльози покотились по щоках… в навушниках залунали знайомі слова пісні…. big girls don’t cry…