Это цитата сообщения _jane-89_ Оригинальное сообщение

Очень люблю это стихотворение!..=)

Владей собой среди толпы смятенной,
Тебя клянущей за смятенье вех
Верь сам в себя наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех.
Пусть час не пробил, жди не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них.
Умей прощать и не кажись, прощая,
Великодушней и мудрей других.
Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив,
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив.
Останься тих, когда Твое же слово
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушится и снова
Ты должен все воссоздавать с основ.
Умей поставить в радостной надежде
На карту все, что накопил с трудом,
Все потерять и нищим стать, как прежде,
И никогда не пожалеть о том.
Умей принудить сердце, нервы, тело Тебе служить,
Когда в Твоей груди все пусто,все сгорело,
И только воля говорит: Иди!
Останься прост, беседуя с царями,
Останься честен, говоря с толпой,
Будь прям и тверд с врагами и друзьями,
Пусть все в свой час считаются с Тобой.
Наполнив смыслом каждое мгновенье
Часов и дней неумолимый бег –
Тогда весь мир Ты примешь как владенье,
Тогда, мой сын, Ты будешь человек.

(с) Редьярд Киплинг

Это цитата сообщения Blondie_Angelochek Оригинальное сообщение

Люблю вас!!!

[468x698]
В колонках играет - Тимати и Карина Кокс-Я и Ты

-Любишь?
-Наверное...
-Счастлива?
-Врятли...
-Что с тобой?
-Дождь идёт...
-Слёзы?
-Нет, капли...
-Солнце?
-За тучами...
-Небо?
-За облаком...
-Счастье?
-Не знаю, но обошлось дорого...
-Стерпишь?
-Я сильная...
-Сможешь?
-Уверена...
-Помощь?
-Не надо мне, лишь раньше я верила...
-Закат?
-Восход звёзд лишь...
-Зачем?
-Я не знаю...
-Любишь?
-Наверное...
-Живёшь?
-Умираю...
-Не стоит, поверь мне, будет лучший, я знаю!
-Пойми, я не ты. я в любовь не играю...

[376x698]
мило переписувались з Устимом...Класно, що це в мене ще залишилось...

добрий Дядька може допомогти розвіяти самотність та створити душевну компанію, романтичну обстановку та багато прекрасного. Тел.моб. 806794*6*9*
*** та не такий взе і сейозний ! Не наю може мені таке амплуа якось підсвідомо подобається
мені в вас покищо все влаштовує
Icy Heart
більше тогоє
Icy Heart
ви просто чудесна
;-) ну ви замовляли а ваше бажання закон
ну але і закони деколи порушуються :'(
та от цікаво мені шо в тебе в душі робиться, хочу сприйняти такою яка є без душевного гриму а творчість людини є відбиттям її душі ;-)
сильна зовні а хрупка і беззахисна в середені
Icy Heart
ти симпатична 1 перший фактор який впливає (навіть якшо говорять шо спочатку звернули увагу на душу може бути і брехнею)
Icy Heart
2. рівень розуму і мудрості вражає
sweetKISS
1.)) ну да))))
ДЯКУЮ)))))
Icy Heart
мене важко вразити і повір тобі це вдалось
sweetKISS
2. я не вважаю що мудрість.. розум...... просто треба буть самосвдомою того, що тобі потрібно)))
Icy Heart
3. комунікабельність - вміння знаходити спільну мову з людьми різного кола бути привітливою
Icy Heart
ти тількишо посто підтвердила 2 пункт
Icy Heart
усмішка і погляд ( ой маляфка ти навіт не знаєш а може і знаєш твій погляд пронизує а усмішка ричаровує а коли вони обєднуються створюється рушійна сила якій важко протистояти)
Icy Heart
повір деколи навіть за надто
Icy Heart
а не потрібно старатись щоб мене вразити достатньо бути собою а от коли люди стараються таке зробити я того не сприймаю
Icy Heart
ну але то таке
sweetKISS
)) ти мене просто зараз дивуєш..... приємно дивуєш.....
Icy Heart
ну от а ти мене вже довго дивуєш ... і ніяк не перестанеш))
Icy Heart
тепер проаналізуєм
sweetKISS
O:-))))))я така)))) нічого не зроблю))))
sweetKISS
за те і страждаю)))):-D
Icy Heart
о 100% то шо хтів написати
*SCRATCH* вай ! Ну сейозно кожен день я тобі дивуюсь
ні я тебе обіжати не буду *KISSING* ! Не зможу
йо в мну шось фсьо глючить останнім часом
Icy Heart
зараз кабельне глюкнуло
Icy Heart
вчора нет глючив
Icy Heart
ппц
Icy Heart
со ся в тій хаті творит :-D
Icy Heart
таку пісню слухаю *ROFL*
sweetKISS
капец.... ну це просто так буває.... а ось коли нікого в неті немає - то він , заразка, навіть не має бажання глючити...
Icy Heart
хтось так кут особі прогнав
Icy Heart
блін не додивлюсь 007
Icy Heart
закон підлості
sweetKISS
мг)) буває))))) не сумуй... я ж є....СМАЙЛ)))
sweetKISS
я ж поки не заглючила))):-P
Icy Heart
ну та ше чого мені благати у неба
%) ви безмежні
нє сісняти мну неможна нікому ! Просто тобі за то нічого не буде
Icy Heart (16:57:40 6/04/2008)
Хочу тебе ти так і знай, хоч би на мить ну і нехай
Icy Heart
ну дивлячись на твою наполеглевість карєру ти собі збодуєш це точно
Icy Heart sweetKISS

Настроение сейчас - Ос не піднімає трубочку.... а жаль...

я почула його голос....мені стало набагато легше... хоча... ще не факт.... завтра зранку маю намір йому подзвонити... якби я хотіла подзвонити ще сьогодні... хотіла б... але... завжди існує це "але", але фактор "мама" буде:
1. підслуховувати...
2. без лекції на ніч це потім не обійдеться...
3. я не скажу всього, що хочу сказати...
4. я просто не хочу, щоб "Мі маман" це знала....

)))) душа співає... тягар тихо сповз.... дихати стало легше...

хоч би завтра все пройшло гладко.... не хочу більше з ним сваритися..... не хочу....

Настроение сейчас - душа ПОКА поет)))

[326x634]
Любовь умирает. Величайшая трагедия жизни состоит не в том, что люди гибнут, а в том, что они перестают любить...(Сомерсет Моэм)

Не ум, а сердце любит, и ему понятно не понятное уму. ( Ибн аль-Параби)

Есть любовь, которая вольно плавает по небу. Эта любовь согревает душу. А есть любовь, которая растворяется в повседневных делах. Эта любовь вносит тепло в семью. ( Рабиндранат Тагор)

Никто не может любить другого, если до этого он не полюбил себя. Никто не может никого ненавидеть, если до этого он не возненавидел себя. ( Эразм Роттердамский)

Настроение сейчас - лирическое..

"Представьте себя на месте других людей, проживите мысленно один день из их жизни... осознайте центром мира Его или Ее, а не себя..."

Это цитата сообщения Дика-Я Оригинальное сообщение

История умершей девушки...


”Сколько прошло времени с того дня, я уже не помню. Время для меня больше не существует. Здесь его нет…
Я считала причины, по которым сделала это, вескими. Мне казалось, что это единственный выход. Но теперь я понимаю, что просто не пыталась найти другие пути.
Я сделала так, как было проще всего… проще для меня…
Теперь что-то изменить невозможно. Одним легким движением я лишила шансов на счастье не только себя, но и тех, чью любовь я не сумела оценить вовремя.
И сейчас у меня нет оправданий…

***

Последнее, что я слышала, - пронзительный крик. Чей? Не знаю. Еще было ощущение полета. Но такое короткое, что его практически невозможно уловить…
Больше ничего…
Вспышка света… Вдали промелькнули огни ночных домов. От них режет глаза.
Прихожу в себя. Попыталась встать – нестерпимая боль во всем теле. Еле сдерживая крик, все же встаю.
Осмотрелась вокруг. Не понимаю! Где я?! Пройдя пару шагов, до меня доходит:
«Это парк. Но как я тут оказалась???»
Я не могла что-либо понять. Весь день как будто выпал из памяти. Не помню абсолютно ничего.
Идя по аллее, замечаю, что вокруг нет ни одного прохожего. Интересно, сколько сейчас времени? Не припомню, чтоб парк был пуст.
Вдруг за спиной я услышала шорох. Обернувшись, вижу на скамейке маленького кудрявого мальчика, лет пяти. Странно. Готова поспорить, что его только что тут не было. С минуту я ждала, не появятся ли вслед за ним хоть кто-нибудь из взрослых. Не может же ребенок быть один в столь позднее время. Но ничего такого не произошло.
Тогда я осторожно подошла и села рядом.
- Привет, малыш. Ты потерялся? – тихо спрашиваю я.
- Нет, – ответил мальчуган, даже не посмотрев на меня.
- Где же твои родители? Почему ты один?
- Я ждал тебя, – сказал он и поднял на меня большие карие глаза.
Ответ меня слегка удивил, но я не придала этому никакого значения. Мало ли чего могут сказать дети?
- Как тебя зовут?
- Не знаю.
- Но мама же тебя как-то называет? – рассеяно спросила я.
- Никак. У меня ее нет, – грустно ответил малыш.
Наступила пауза. Я не знала, что же мне делать дальше. Оставить ребенка в такой поздний час одного я не могла.
- Я хочу тебе что-то показать – внезапно сказал мальчик и вскочил со скамейки.
Я взяла его за руку, и мы пошли по парку. Спустя некоторое время мы оказались возле моего дома.
- Ты здесь живешь? – снова спрашиваю я малыша.
- Нет.
- А где? – я присела перед ним на корточки. – Куда нам идти?
- Уже никуда, – ответил он, вертя в руках игрушечную машинку.
Я хотела спросить еще что-то, но в этот момент раздался пронзительный крик. Я посмотрела в ту сторону, откуда он донесся.
Кричала девушка. Она стояла в компании молодежи. На лице у нее застыл ужас. Она указывала куда-то наверх, пытаясь сказать что-то.
Проследив за ее жестом, я оцепенела: в освещенном пролете окна на восьмом этаже стояла девушка. Спустя мгновение она сделала шаг.
Мое сердце похолодело. Вокруг тут же поднялась суета: кто кричал, чтоб вызвали скорую, кто кинулся оказывать первую помощь. А я не могла оторвать взгляд от окна.
В эту секунду мне казалась, что я не слышу ничего, кроме бешеного биения собственного сердца… и не видела ничего… кроме света из окна квартиры на восьмом этаже… моей квартиры…
Каждая минута, каждая секунда того вечера стала для меня нескончаемым кошмаром, память о котором не стереть никаким способом.
Окровавленное тело у отца на руках… мама и сестра в слезах… оглушительный вой сирены скорой помощи…

Бегу по улице прочь от своего дома. По щекам катятся слезы. Бешеный ветер безжалостно бьет по лицу.
Выбившись из сил, падаю на холодную землю. Задыхаясь, стираю слезы ладонью.
Вдруг рядом замечаю мальчика… того же мальчика…
- Что происходит?– хриплым голосом спрашиваю я
- А ты разве не понимаешь? – наивно говорит малыш.
Отрицательно качаю головой: не хочу понимать!
- Ты умерла.
- Что?! – становится еще тяжелее дышать – Это не правда!!! Ты все врешь!!! Так не бывает… Слышишь?! Не бывает!!!
Срываюсь на крик, хочу убежать. Но вопрос за спиной заставляет остановиться.
- Разве ты не этого хотела? Разве ты не для этого покончила с собой?
В голову ударяет резкая боль и перед глазами проносятся картинки прошедшего дня: школа, вопящая классуха, насмешливые взгляды одноклассников, скандал с мамой, слезы… карниз и ослепляющие огни ночного города…
- Почему…
- Почему ты здесь? А чего ты ждала? – рассмеялся мальчишка.
- Я не знаю… я думала, что больше не будет боли… я хотела прекратить это кошмар…
- Ты ошиблась.
- Но почему?! Разве я мало страдала?! За что мне это?!
- За что? – удивляется он – Хорошо. Я покажу тебе.

Мы молча идем по какой-то улице. Вскоре перед нами возникает серое здание. Это больница.
- Зачем мы здесь?
- Так надо. Идем.
Входим и поднимаемся на второй этаж. Над входом весит табличка «Реанимационное отделение».
Дальше ярко освещенный коридор. Белые двери с номерами палат. Возле одной из таких дверей сидит отец, обхватив голову руками. Он плачет.
Я только Читать далее...

Что принесла мне зрелость? Умение любить….
В тринадцать ли, в пятнадцать, в дев’ятнадцать – скорее раньше, чем позднее, с каждым из нас случаеться Великое Событие, подобное падению кометы в сердце и в просторечии именуемое любовью.
Один взгляд.. поворот головы…. Интонация… и…. сердце в плену, голова в огне, душа и тело в лихорадке….
Мы способны на любые безумства, нас мучают бессонница, ревность и воспетая поэтами «зубная боль в сердце»….
Как странно? Не правда ли?
С одной стороны (и все со мной согласны), любовь – самое прекрасное чувство на свете…
С другой, она же – череда страданий))))
Что там рыдания в подушку? Иные веди пытаються отравиться, стреляться, кидаться в реку…. А некоторым даже удаёться свести счёты с жизню… Потому, что их постигло это так называемое «самое прекрасное чувство»… Бессмыслица!
Признаюсь… В пору юности я часто походил на господина Холерика: влюблялся десять раз, всякий раз думал, что это – Настоящее, а то, былое, - чушь….
Но раз за разом любовь моя чуть-чуть менялась… Она не становилась более тусклой…. Нет… Как бы вам обьяснить понятней?
Похоже на цепочку слов, где изменение букв меняет слово: ТОМ –ДОМ – ДОЛ – ГОЛ – ГОД – ГИД – ВИД и тд…
И вот, в конце концов, пришла еще одна любовь… Она была уже не мукой… А только радостью, надеждой, светом….
Тогда я сделал для себя открытие: люди, оказываеться, называют любовью два совершенно разных чувства.
Я понял: мои рыданья в подушку, ссоры, ревность – всё это называлось просто: Я ХОЧУ, ЧТОБ ТЫ ПРИНАДЛЕЖАЛА ТОЛЬКО МНЕ
А надо, чтоб было так: МНЕ ХОЧЕТЬСЯ, ЧТОБ ТЫ БЫЛА СЧАСТЛИВОЙ
И, знаете, тогда совсем не важно, в моих обьятиях или без меня….

(с)"Дурака учить, - что мертвого лечить"

ПС: Мені хочеться, щоб Ти був щасливий... просто хочеться....

[300x394]
"Расстаются когда ложь. Засыпают когда тьма.
И по телу, когда дрожь, разрешают сводить с ума.
Если хочешь идти – иди. Если хочешь забыть – забудь.
Только знай, что в конце пути, ничего уже не вернуть.
… никого уже не вернуть…"

так хочеться так само тобі сказати.... але я не зможу....
ПРОСТО НЕ ЗМОЖУ!!!!
ти ж знаєш... брехні не було.... розходились? ні... просто перестали спілкуватись.... Суто як знайомі.... я ж не цього хотіла... ти не хочеш йти... ти не забудеш... я знаю... але не знаю, що тобі сказати...


я не можу без ТВОЇХ нічних дзвінків... ти мій єдиний друг... і ти ідеш...

ти цього не прочитаєш.. ну і прекрасно....
цікаво... що буде далі?

Настроение сейчас - тупий біль...

[500x303]
1. Кажуть , перед Новим Роком треба залишати свої сварки і борги! Тож я не вибачаюсь(ніколи), але признаю, що в дечому ми були неправі і перегнули палку, тому пропоную мир! Даю слово( можеш повірити, я завжди дотримую) що не будемо так сильно гнати, якщо не даш приводу. Ос (23:12:05 27.12.2007)
2. Боже….. Оля ти в своєму репертуарі! Не в образу сказано! Рази, які я визнавав себе винним можна порахувати на одній руці, а ти все рівно хочеш поговорити ! Хрен з тобою Золота рибка…. Поговорити – так поговорити! (23:28:58 27.12.2007)
3. По-моєму тобі треба переходити на Beeline, а то Life на тебе погано впливає… жартую) Все на своїх місцях – погано, не цікаво! В мене все межує з радісним ідіотизмом, але все одно нема що робити! А ти загордилась. Гуляєш і навіть не подзвониш, а в Неон ми йдемо завтра розвіятися від репетиторів. Не відмазуйся.. Йдем… Я впевнений ти просто не хочеш… (23:53:12 04.02.2008)
4. Красавіца….. Ти заснула? Чи не хочеш говорити, чи тобі вже так погано? (21:52:50 26.02.2008)
5. Ти дура… мені не так важко подзвонити… Просто так не поясниш! Я зараз подзвоню через 10 хвилин, хочеш ти того чи не хочеш! І тим більше ти мені що 5 хвилин не плачешся, так що ти мені ще не надоїла! (21:59:59 26.02.2008 )
6. Привіт! Не знав як ти ставишся до цього свята, тому не знав чи писати чи ні, але вирішив написати! Вітаю тебе , можна сказати, з професійним святом! Побуду трохи оригінальним і не буду говорити стандартних привітань… і без мене тобі їх напевне всі говорять… Тому бажаю тобі: Сили, щоб могти бути собою; Вічної мужності, щоб могти любити і прощати; Надзвичайної Віри і безмежної Надії, щоб могти бути щасливою навіть в найтяжчі часи; Свободи, щоб могти приймати свої рішення і не залежати від волі інших людей; бажаю тобі також щоб тебе оточували друзі, які любили би тебе такою, якою ти є, друзі які ніколи би не покинули би тебе, і яким ти завжди могла би розповісти всеі не боятися, що тебе осудять, друзі які не хотіли би від тебе нічого, але могли би віддати тобі все, і наостанок – людину, для якої ти була б не просто гарною і розумною дівчиною, а всім тим світлим і хорошим, що було у його житті, щоб він любив тебе більше ніж своє життя і свою свободу, щоб він ніколи і нізащо не зробив тобі боляче, а приносив тільки радість і тепло, щоб в його обіймах ти відчувала себе єдиною і самою коханою, і щоб він був для тебе не тільки хлопцем, але й другом, і щоб ти розуміла це і відчувала до нього те ж саме! ( 00:22:18 09.03.2008)
7. Нема за що! Ти ще багато чого про мене не знаєш! Це ще не все, що я хотів тобі побажати, але якщо би я написав все сьогодні, то що я буду тобі бажати на день народження? Сьогодні йди спати, а завтра подзвониш, якщо захочеш! Давно не спілкувались! (01:06:04 09.03.2008)
8. Просто не можу заснути, а зі всіх моїх друзів тільки ти не спиш по ночам! Якщо маєш бажання – подзвони! ( 02:16:01 18.03.2008)
9. Ольчик… Ти як? Якщо я невчасно – то можеш не відписувати – я зрозумію. Просто думав може тобі потрібна підтримка.. Не злись, що я тобі надокучаю, просто хвилююсь за тебе…
10. Хм…. Навіть незнаю навіщо це пишу… Напевне тому, що мені не так легко втрачати людей за яких я хвилююсь і які мені не байдужі, але бачу, що для тебе таке поняття як дружба дуже і дуже однобічне! Ти говориш, що в тебе немає друзів, але тобі все одно, коли перестаєш спілкуватися з одним з них( принаймні ти так казала). Чесно сподіваюся, що ти так ставишся тільки до мене і надіюсь, що за інших своїх друзів ти таки переживаєш, або вони можуть терпіти твою байдужість…. Я не можу… Я не хочу переставати з тобою говорити, але не більше як з однокласницею. Вибач, хоча тобі і так все рівно…. (01:16:27 30.03.2008)
11. Олічка…. Дуже тебе прошу… постарайся звільнитися! Я вже сам не свій! Не засмучуйся! Все буде добре! Обіцяю ти не будеш сама! Я завжди тобі допоможу! Тримайся! Побачимось ще сьогодні! (18:04:52 15.04.2008)
12. Збоченка! (01:01:35 21.04.2008)
13. Хоть ти і засранка, але відповідь мені сподобалась. Якщо хочеш – то вечером подзвони мені! ПС: але ще раз здуриш – будеш вже навіть не засранка!(19:32:07 02.05.2008)
14. Знаєш… ти унікальна дівчина… мабіть тому я і хочу з тобою спілкуватись незважаючи на все… Добре…. Я вже в котре засуну свою гордість і самоповагу собі в жопу і зустрінусь з тобою… Незнаю нащо я це роблю, але добре..Знаєш… рік назад я не терпів би й місяць.. старію… (21:29:03 05.05.2008)
15. Коли нарешті включиш телефон – було б непогано, якби передзвонила! Засранка і коза! (18:13:24 17.05.2008)
16. Не злись…. Ти ж знаєщ, що я гімнюк))) (01:59:05 08.06.2008)
17. Стара(мала) що робиш? Не хочеш передзвонити десь через 15 хвилин? (22:29:07 08.06.2008)
18. Вітаю! Бажаю лише, щоб ти завжди знала, що ти є «кимось для когось»! А все інше прийде саме собою! Решта привітань завтра! Надобраніч!( 00:00:52 09.06.2008)
19. Ніколи не Читать далее...

Город и ночь….Тёмная улица…
Сигарета в руках… Я с ним целуюся…
Запах духов… Чуство вины….
Он руки опускает ниже спины…
Он нежно ласкает… Лесть говорит….
Глаза опускает… Сигарета горит..
Опьять дым вдыхаю…. В душе кричу…
Глаза поднимаю... Покорно молчу…
Острый взгляд… Лезо ножа….
Я не хотела… Но всё же смогла…
Мокрый асфальт… Тело лежит..
Убила его – совесть кричит…
Руки в крови… Мыло… Вода…
Нож в кармане… Ерунда…
Он не молил… Он не просил…
Я б не убила, если б любил…
Нож вынимаю… Рука дрожит…
Глаза опускаю… Труп всё лежит…
Капают слёзы… Сердце щемит…
Чего ж убивала? – душа говорит…

Я хочу стати ластівкою
Й летіти над землею,
Любов’ю хочу бути
І дихати лиш нею…

Я хочу мати крила
І від незгод тікати,
Щоб мені говорили «мила»,
А я могла вільно літати…

Я хочу бути легкою,
Щоб в небо плавно здійматись,
Не хочу бути журбою,
Не хочу я незгодами займатись…

Я хочу бути птахом,
Провісником весни,
І крилом своїм махом
Чарувати світлі сни…

Години всі летять так ненависно…
І день, і ніч, і почуття… Все ненавмисно..
Лиш сльози ллються раз у раз
Неначе все це в перший раз.

І я сиджу у тебе на колінах…
Мої долоні у твоїх…
І у руках тримаю я барвінок,
Із перших квітів подарованих моїх…

Твої слова так швидко пролетіли,
Ти встав і тихо десь пішов.
Не залишивши поцілунка десь на тілі,
Виходячи ти рішення знайшов…

Ні! Ти не вернешся вже ніколи!
Свій вибір ти давно зробив!
Хвалю! Іди!Та не роби нікому
Ту біль яку мені ти причинив….

Я лиш точка в этом свете,
Друзья – всего лиш черта,
Миллиарды людей на планете,
А я сейчас совсем одна…
Сердце стучит – никто не ответит,
На губах – горячая слеза,
И солнце уже для меня не засветит,
И в душе уже погибла она…

Це історія життя…. Історія того, що може статися сьогодні чи завтра…. Історія, яка насправді відбувалась….

Розділ 1
ВОНА йому подобається….

Була рання осінь. Ранок не пророкував нічого доброго. Холодний вітер примушував щуритись, проте перехожі ще не квапилися одягати теплий одяг. В повітрі й досі витав дух літа…
Хлопчик років чотирнадцяти уже стояв перед її вікнами…. Йому від життя не потрібно було нічого…. Потрібна була лише ВОНА…. Це примітивне бажання бути поряд…. Як він сміявся коли в пориві люті вона била його…. Ні… Він не злився…… І його зовсім це все не боліло… Йому навіть було приємно, що її руки торкалися його одягу, його тіла…. Дитяча любов….. Все-таки вона буває…
З під’їзду вибігла дівчинка з двома темними тоненькими кісками і величезним портфелем, який зовсім не пасував до її худощавої статури…. Її звали Оля…
-Салютік, Дімка!! Пішли до школи? – прощебетала Оля. Те, що він її чекав кожного ранку стало уже звичним…. По-іншому просто не могло бути. Діма щоразу розповідав усю дорогу різні історії, але цього разу він був на диво спокійний, можна сказати навіть пасивний….
-Це тобі… - якось сором’язливо протягнув хлопчик дівчинці скляну кульку….. Та на мить зупинилась… Поки ще не розуміючи, що буде далі вона взяла кулю в руки…. Сніжинки всередині кулі закружляли і тихо спустилися на дно…. Чомусь її згадались дитячі американські фільми, де казкові історії починалися з таких сніжних куль…
-Ти мені подобаєшся…. – крізь думки почула Оля слова свого супутника…. Цього вона боялася найбільше…. Колись хотіла, а тепер боялась…. Маленький хлопчик в окулярах, з великим словниковим запасом тепер просто не знаходив слів…. А Оля….. а Оля дивилась в кулю, ніби намагалась щось там знайти… Їй не хотілось піднімати очей… і так було зрозуміло, що колись це мало статись…. вона ж знала, що так буде, коли дозволяла Дімі з нею спілкуватися…
-Дім… пішли до школи… - ледве спромоглася сказати вона…. Решту дороги вони майже не говорили….кожен поринув у свої думки…..

Заплаканий янгол десь тихо зітхає…
Його любов у небі загубилась…
Він крила свої заради неї ламає,
Бо поклику кохання вона не підкорилась…

Це Боже дитятко десь тихо чекає
На те, що вернеться і знов пригорне,
На те, що так ніжно його покохає
ТА, якій він крила свої тне…

Заплаканий янгол? Чом не розумієш?
Їй не потрібні ні крила…. Ні ти….
Дарма ти надію у серці лелієш…
Дарма поривався за нею іти…

Не плач.. Не тужи…. Так сталось – так треба…
Колись зрозуміє, що була неправа….
Та коли повернеться за тобою до неба –
Тебе вже не буде… Залишиться одна…

Заплаканий янгол десь тихо зітхає…
Він крила свої вже Богу віддав….
А серце… А серце для неї тримає…
Тримає… Триматиме…. Можливо, тримав….

Это цитата сообщения Дика-Я Оригинальное сообщение

Под дождем не видно слез...

[352x450]
5 часть. Маргарита.

Детство Маргариты было тяжелым.
Неполноценная семья. Мать, ненавидящая свою дочь, за то, что она своим видом напоминала ей об ошибках прошлого. Отец даже не знал о ее существовании. Старший брат счастливый только от того, что у него есть живая игрушка – Марго. О такой игрушке мальчишки просто мечтать не могли, а у него она была! Он мог ее побить, когда был зол. Мог подняться в своих глазах, показывая силу! А мог просто выкинуть из квартиры, когда она ему наскучит. Еще у нее был отчим, которому чужой ребенок был не нужен и не интересен, поэтому он не обращал на нее внимания. Он общался, гулял, покупал подарки только для родного сына, а эту девочку просто не замечал, как будто ее нет.
«Ну, и, слава Богу!» - думала Марго.
Она так устала от постоянного внимания к своей персоне от других двух родственников, что дополнительного внимания она бы не выдержала.

Детство закончилось очень рано.
Когда Марго пошла в пятый класс ее мама, уставшая от людей, бросила престижную работу и ушла в дворники. Казалось бы, это невозможно – женщина с двумя высшими образованиями, со знанием английского и компьютера, с руководящей должности перешла на самую низшую, и далеко не легкую и приятную!
Но это произошло, а вместе с тем, у Марго появились новые обязанности помимо домашних работ. Теперь она должна была каждый день перед школой идти и помогать матери на новой работе.
Мать будила ее в 4-ре утра и, подгоняя упреками, пока девочка одевалась, контролировала каждый ее шаг.
Марго каждый день подметала подъезды, двор. Летом собирала опавшие листья, а зимой, выпавший снег.
Снег. Его она ненавидела! Ненавидела, потому что он не давал ей спать, он забирал все ее силы!
Если вечером начинался снегопад, то Марго уже понимала, что завтра рано утром, перед школой она будет стоять на улице с лопатой в замерших руках… И это не давало ей уснуть спокойно…
Морозы зимой стояли сильные и подолгу. Снег шел начиная с октября и до конца марта. 6 месяцев мучений!
Брата мама тоже выгоняла помогать, но он чаще всего увиливал или просто грубо отказывался идти, и она от него отставала! Если пыталась отказаться Марго, то мать попросту выгоняла ее из дома, или не давала есть. И ей приходилось, стиснув зубы от обид, вытерев слезы, идти. Идти и работать!
Зимой работа была тяжелая. Лопата огромная, снегу по колено. А закидывать снег на бордюры, горы которых, были выше девчонки, было мучительно… Снег не долетал до вершины сугроба и валился обратно. Иногда сильным ветром его задувало в лицо. В такой момент мать выкрикивала любимую фразу: «Бери больше, кидай дальше, отдыхай, пока летит!» А Марго лишь тихо плакала, отворачиваясь от матери… Ее замершие руки с трудом держали лопату. Пальцы настолько леденели, что когда она заканчивала работу и ставила лопату, они не разгибались… А потом еще долгое время они болели и распухали от долгожданного тепла…
Да, она ненавидела зиму, за ее снег и холод!

Все те ужасы, которые она пережила в детстве, сказались на ее психике. Сначала она не понимала причину этого, а позже стала замечать, что поступает так же, как поступала ее мать.
Сейчас уже мать ее не била, потому что сама боялась ее. Ее дьявольский взгляд не выносил никто в семье и предпочитал буркнуть что-то ей в след и скрыться в своей комнате. Но поднять на нее руку теперь никто не осмеливался!
Но она ничего не забыла. Вся та боль, что ей причинили, съедала ее память по кусочкам.
Плакать она разучилась еще в раннем детстве, когда поняла, что слезы ей только приносят дополнительные проблемы. Когда мать била ее, и она начинала плакать, прося о пощаде, мать заводило это еще больше. Она чувствовала свое превосходство и просто не могла остановиться. Даже когда избитая девочка уже валялась на полу, пытаясь закрыть маленькими руками голову от ударов ногой, никакой жалости эта картина у матери не вызывала, и она продолжала наносить удары.
Теперь она не боялась физической боли, она сделала ее сильнее! Она не боялась матери. Она не боялась брата. Она их ненавидела и проклинала, но не боялась!
Но она боялась зимы и снега. Снега и зимы.
С этим она не могла справиться.
Когда на дворе была осень, Марго начинала впадать в депрессию, понимая, что зиму не миновать.
Когда на улице шел снег, она пряталась в своей комнате, зашторивала наглухо окна и сидела на полу, прижавшись спиной к стене. Так она могла просидеть очень долго.
Прошли еще годы…
Работать у матери теперь было не нужно, а снег и зима все пугали, как и прежде.

Еще один яркий след детства не давал ей покоя… Это ее безудержная агрессивность.
У Марго никогда не было подруг, потому что ее никто не понимал… Кто-то смеялся над ней, потому что она убирала двор и подметала подъезды… Кому-то запрещали родители играть с девочкой, у которой была такая странная мать… Кого-то отпугивала Читать далее...

Окутавшись у теплий шарфик – вона вибігла із дому…. Ранок виявився холодним… віяло морозним вітром, від чого ставало ще холодніше…. Проте її це нехвилювало… вона вийшла просто погуляти… На ранкових вулицях Львова було як завжди пусто…..із вікон долинали лише уровки телевізійних програм і тихе похрапування мешканців квартир… аби ніщо не привертало її увагу вона включила плеєр… музика її заспокоювала… поринувши у свої думки, вона не розуміла куди йде…. Та й їй було все рівно…. Щось барвисте пролетіло прямо повз неї, саме це й повернуло її до тями….мимовільно усміхнулась…. кленовий лист золотом осені хотів відвернути її увагу… вона схилилась підібрати його, проте вітер, бавлячись із нею знову підхопив листочок і відніс подальше…. вона відхилилась від вітру… її ніжна шкіра заливалась багрянцем від його холодних осінніх ігор… краєм ока вона помітила, як ще декілька яскравих творінь природи пролетіли повз неї….як же вона зразу не зрозуміла….. вітер не бавиться з нею… він пояснює її помилки…. Усе як і ті кленові листки у її житті пролітає повз неї… затримуючись тільки, аби вона сфокусувала на них погляд… а можливо навпаки… можливо це вона так спішить жити, що пролітає через усе найкраще навіть не зупиняючись... вона спішила жити, а її ніхто вчасно не зупинив…а що ж може її зупинити? Напевне тільки кохана людина…. А вона у неї є? напевне вона просто немає на неї часу…. вона знову нахилилась за листком, а вітер знову закружляв його у осінньму вальсі… невже усе життя так і пролетить повз неї? Невже вона ніколи невстигне полюбити? Невже вона завжди буде все розуміти занадто пізно? Невже її у житті ніхто не зупинить? Ніхто не витягне із цього виру «швидкого життя»? серцебиття пришвидшувалося… гарячі сльози покотились по щоках… в навушниках залунали знайомі слова пісні…. big girls don’t cry…

Для віршів мені потрібна абсолютна тиша, якийсь біль… Я не можу писати без внутрішнього болю… Мабуть люди охочіше діляться болем, ніж радістю. Коли я у вірші кажу «Я», це майже завжди не я. Іноді, перечитую вірші, я не вірю, що змогла це написати. Це вірші миттєвості. Наступної миті я думаю зовсім по-іншому…

Девчёнка плачет…
Сердечко ее бьётся…
Еще мгновенье
И оно разобьёться…

Кто соберёт те осколки?
Кто слёзы увидит?
Кто грубым словом
Никогда не обидит?

Кого она ждёт?
Кто должен явиться?
Кто сможет в нее
Безумно влюбиться?

Кто тайну поймёт?
И ее разгадает?
Плачет девчёнка….
Не знает… Не знает…

Он не один…
Их куча… Их много…
Но всем не под силу
Ее сердца тревога.

Одна сидит девчёнка… Комната пуста…
И только серце громко струнами играет…
Вопрос: КОГО ЖЕ ПОЛЮБИТ ОНА?
И когда ОН об этом узнает?