ціле не дорівнює сумі частин. це теж розповідає асфальт.

треба було забажати квітів, тепла, потрібності і не пам.ятаю чого, щоб, по старій традиції, це все отримати. та, на томість, у роздільному блядському виконанні. тому починаю боятися квітів (мабуть як щось найконтролованіше з того)

сьогодні чомусь люди йдуть непопрощавшись. так і запишемо:18 травня - не прощатися.

починаю боятися порожніх квартир. і, здається, роздвоюватися.

закриваю очі

відкриваю очі

закриваю очі

відкриваю очі

сьогодні мені сподобалося ось це:

а дівчинка справді так не хотіла -

заплутати у клубок коханців, коханих

ховати руку в кишеню щоб не  тремтіла

просиджувати вихідні на майданах

читати книжки роздивлятися фотки

а ввечері завітавши в чиїсь непривітні стіни

зловити у сутінках дивний погляд

і нетерпляче розсунути теплі коліна

дівчинка справді хотіла по-іншому

маленьке дівчисько боїться сміху

особливо коли сміються в обличчя

а ранок завжди починається тихо-тихо:

вона гріє в долоні хворих диких птахів

тому що більше ніхто не вірить її рукам

у шістнадцять так важко нажити собі ворогів

у сімнадцять так легко втомитися від драм

натануть часи де для неї всі зайняті

більше немає про що говорити

їй залишиться вийти з чиєїсь пам.яті

так як на кухню виходять курити

(Олексій Чупа)