[Зараз нам постійно підсовується тупувато-дегенеративна ідея про те, що Патріотизм і Націоналізм - далеко не одне і теж, або, навіть, що це - ворожі один-одному поняття. Згадаймо такий «інтелектуальний» клич: «Молодь проти націоналізму, молодь за патріотизм».
Така масована пропаганда втовкмачує в голови: Патріотизм - це територіальне уподобання; Націоналізм - кровно-культурне. Вірити в таке можуть тільки не дуже розумні та далекоглядні люди. Ми не відносимо Вас до таких, а тому давайте разом поглянемо на правдивість, або хоча б логічність таких тверджень.
По-перше, поговоримо про «ненаціональний патріотизм» та про «патріотичний націоналізм». Спитаймо себе, чи може бути глибоким прив’язання до якоїсь території (фактично, до купки землі) без прив’язання до культури, мови, інтересів народу, який живе на цій території, без прив’язання до могил предків? Чи зможе людина, всі прив’язання якої - це спомини про «родной дворик и школу» та «счастливые годы студенчества», спромогтися на які-небудь жертви, або хоча б дії в ім’я цієї території? Безумовно ні.
До того ж, кожний може зв’язувати такий свій патріотизм до однієї території зі своїми симпатіями до іншої держави. Наприклад, мер Москви - Лужков - великий патріот Криму. Більшість російської меншини в Україні, безумовно, є патріотами Слобожанщини, Донеччини, Запоріжжя, і ще більше - Києва - «матери городов русских», і взагалі - вони патріоти «Малоросії», але в складі «Великой России». Мадяри, що живуть в Мукачево та районі Берегово на Закарпатті - патріоти Закарпаття, тільки бажано без українців і з назвою Східна Угорщина. Саме тому ці «наші патріоти» за триста років свого проживання на нашій землі не вивчили ні української мови, ні культури, не сприйняли наші національні інтереси, як свої. Це патріоти української території і вороги української державності. Але це хоча б нації, які в процесі окупації України, прожили тут по декілька сотень років - в них вже з’явилися свої могили предків, свої прив’язання до нашої землі, вона їм не байдужа. Вони ворожі до України і українців, але «дружні» до нашої території. Інші національні меншини, які під виглядом «біженців» або «шукачів кращої долі» збігаються до нас з гарячих точок і країн третього світу - ці люди не мають навіть найменшого територіального прив’язання до України. Для більшості з них Україна - просто «кусень м’яса», який можна поділити, розірвати і з’їсти, або транспортний коридор на шляху до Західної Європи, в якому можна робити що завгодно. Тому «туркменська, нігерійсько-заїрська, в’єтнамо-камбоджийська молодь - за патріотизм» - це сумний жарт нашої влади. Весь їхній патріотизм замкнений на їхньому земляцтві, і полягає в захисті будь-якими засобами економічних інтересів своїх груп, кланів, родин. Тож, як бачимо, патріотизм по відношенню до однієї і тієї ж території може бути у різних груп і народів, навіть ворожих один-одному.
Україні потрібен один український національний державний патріотизм, який розглядає її як єдину територіальну, державну, національну і культурну цілість. Всі інші «патріотизми» - це підміна понять, брехня.
А тепер відступимо трохи від політики, та звернемося до елементарної логіки - чи можна взагалі називати словом «Патріотизм» любов до якоїсь території? - Ні, не можна. Прив’язання до території - це що завгодно - «землелюбство», «територієфільство» і таке інше - але не Патріотизм. Тому що слово патріотизм бере свою назву від латинського «patrio» - Батьківщина - країна батьків, країна твого народу. В свою чергу, слово «patrio» веде родовід від «pater» - батько - кровний і духовний отець. Як бачимо, навіть слово Патріотизм каже про кровно-родове, історичне пов’язання, а не про «любов до території».
Тому «молодь - за патріотизм» повинна чітко визначитися, за який саме вона Патріотизм - за Український Національний Патріотизм, який ставить любов до своєї Нації та Країни понад усе, і для якого державні інтереси України стоять на першому місці - або проти нього? І двозначності в цьому питанні бути не може!

[Що таке націоналізм

Націоналізм – це складова частина націонал-трудової ідеї. Націоналізм ґрунтується на усвідомленні вічного закону боротьби популяцій за виживання і народних почуттях, які цій боротьбі відповідають. Боротьба за виживання передбачає нарощування сили популяції, яку вона використовує в боротьбі за свою незалежність і життєвий простір проти інших популяцій. Народні почуття, які відповідають цій боротьбі, називаються національними любов'ю й ненавистю. Саме до цих простих почуттів звертається націоналізм і часто ототожнюється обивателями з одним з них, хоча виходить із обох одночасно. Почуття любові до свого народу є природним для кожної людини в здоровій народній спільноті. Любов до своєї нації підбурює людину до труда на її благо, яке відбивається згодом на ній самій. Але настільки ж природним є й почуття ненависті до ворогів Батьківщини, як внутрішніх, так і зовнішніх. Саме це почуття дозволяє народу і людині окремо відстояти свою незалежність від ворожих нападів. У націоналізмі ненависть до ворогів нації є зворотною стороною любові до націй. Дане правило є частиною людської сутності. Неможливо любити свою матір, і не ненавидіти тих, хто з неї знущається. Тільки той, хто пізнав любов, може дійсно щиро ненавидіти. Тому націоналізм будить ненависть винятково зі спонукань любові. З тих же спонукань, спрямованих на збереження й розвиток своєї популяції націоналізм будить у людині відчуття гордості за свій народ і його винятковість, бажання зберегти його від чужорідного пагубного впливу, почуття недовіри до чужинців, які природно відстоюють свої чужі інтереси. Почуття національної величі та месіанізму змушує людину боротися за життєвий простір свого народу і відправлятися на скорення світу. Таким чином, зважаючи на те, що боротьба націй за існування і почуття, які нею рухають, були завжди, теорія націоналізму є лише впорядкуванням і констатацією природних процесів, що б поставити їх на службу народу в сучасності.