-         Привіт, - почула Ната чийсь голос.

Дівчина розплющила очі. Над нею стояла Ніка і посміхалася. Ната роззирнулася. Вони до сих пір були в альтанці, але небо було ясне, навколо співали пташки.

-         Привіт, відповіла Ната, намагаючись піднятися.

Ніка їй допомогла.

-         Що з тобою було? – запитала вона.

-         Не знаю, просто раптом підкосилися ноги і я упала… - пробурмотіла Ната, струшуючи з одежі сміття.

-         А я раптом заснула, а прокинулася, ти лежиш на підлозі. Ти мене налякала! – сплеснула руками Ніка.

-         І дощ перестав йти, і чути все… - Ната озирнулася знову.

-         Який дощ? Де ти бачиш його ознаки? – здивувалася Ніка.

Ната вийшла з альтанки. І дійсно, ознак дощу не було.

-         Що ж це все означає? – скрикнула дівчина.

-         Щоб воно не означало, та мені вже час додому, - стомлено відповіла Ніка. – Ходімо, я тебе проведу.

І дівчата попрямували до виходу з парку.

                                               *        *        *

-         Дощ зла, - пробурмотіла Галя, - дивлячись як за вікном лив дощ.

-         Так, гарна робота, - до дівчини підійшов чоловік у синьому костюмі і погладив її по довгому рудому волоссі, яке хвилями спускалося ледве не до п’ят дівчини.

-         Дякую, - промуркотіла Галя і відвернулася від вікна.

-         Тепер справа за краплинами, які залишилися на дівчатах, - засміявся чоловік і, обнявши Галю за тонку талію, притягнув до себе. Через секунду вони злилися у палкому поцілунку.

-         Мені час йти, - відштовхнула чоловіка Галя і миттю вийшла з кімнати.

-         Руда Бестія, - пробурмотів чоловік, - чи не наробиш ти тих же помилок, що і твої сестри перед тобою?

Після цих слів він скажено засміявся , махнув рукою і розчинився у повітрі.

Галя, вискочивши з кімнати, старалася не дихати. На її вустах ще палав поцілунок Сантоса, а вона намагалася бути сама собою, що було дуже важко, коли тебе цілує сам Містер Недоторканість.

-         Нічого не хочу, - пробурмотіла дівчина. Але вона знала, що стала навіки його, коли у п’ятирічному віці вбила свою матір.

Галя різко присіла, її довге руде волосся почало скручуватися у змії і обплітати її ноги.

-         Мої рідна, - прошепотіла вона, - тепер ваша черга. Знайдіть тих дівчат і заберіть їх силу. Вона мені ще знадобиться, щоб виправити цей світ.

*       *        *

-         Дурепо, я що сказав робити? – кричав товстий чоловік, розмахуючи руками, як вітряками, перед носом у дівчини.

-         Віднести це у фірму, - тихо відповіла дівчина.

-         А ти що зробила? – чоловік досяг своєї точки кипіння.

-         Там був дощ, я не змогла і кроку ступити! Вода так і норовила мене збити з ніг! – виправдовувалася дівчина.

-         Євгеніє, ти у мене більше не працюєш! – голос чоловіка перейшов на поросячий визг.

-         Але, - очі дівчини наповнилися сльозами, які блищали за лінзами її окулярів як діаманти.

-         Геть! – заревів від злості злий бос.

Євгенія розвернулася і поплелася збирати свої речі. Вона працювала тут недавно і тимчасово. Їй потрібні були гроші для ліків для своєї хворої рідної сестри. Їх батьки загинули кілька років тому в автокатастрофі і дівчата залишилися сиротами. Євгенії тоді виповнилося 18 років, а Ніні 15. З того часу пройшло вже чотири роки, тяжких і болісних чотири роки. Ніна після смерті батьків тяжко захворіла і майже не вставала з ліжка. Євгенія ж, покинувши навчання, стала заробляти гроші, щоб хоч якось вижити на цьому світі. І от, її вигнали з роботи через те, що йшов дощ! Дощ, але яку він владу має над долями людей! Наче це сам водяний бог руйнує долі людей, розриває нитки щастя та життя. Євгенія підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Від дощу немає і сліду. Як таке може бути? Ще недавно вода стікала річками по вулицях, у дворах утворилися цілі озера каламутної води… Але зараз нічого такого вже не було. Навіть натяку на те, що недавно була злива.

-         Це несправедливо, - прошепотіла Женя і поплелася збирати свої речі.

*       *        *

-         Ох і злива ж щойно була! – до квартири влетіла радісна Анастасія. – Мамо, ти де?

-         У ванні, гріюся після дощу.

-         Ти те ж його бачила? – Настя роззулася і почимчикувала на кухню.

-         Так. мені треба було вийти в магазин, а тут якраз дощ! – відізвалася мама.

-         Так… - пробурмотіла Настя, заглядаючи у холодильник, - що в нас тут є? – Погляд дівчини упав на миску з корейською морквою, - Чудово, - посміхнулася Настя і простягла руку з яскраво бардовими нігтями до їжі.

Раптом її вдарило током.

-         Ай! – скрикнула дівчина.

-         Що трапилося? – запитала мама, виходячи з ванної кімнати.

-         Нічого, - посміхнулася Настя і, взявши миску з морквою, побігла до своєї кімнати.

-         Зачекай! Візьми батон! – крикнула їй у слід мама.

-         Так, - засміялася Настя, - я зовсім про нього забула…

Настя зачинила двері у свою кімнату, вона терпіти не могла відчинених дверей, і вмостилася на дивані. У кімнаті було тепло після літнього дощу. Поставивши миску на диван, Настя підійшла до дзеркала. На неї глянула дівчина років 18-ти з каро-зеленими очима та попелястим волоссям, чорні ж брови виглядали трішки дивно, порівняно з кольором волосся… Дівчина у дзеркалі була втомлена, одяг мокрий наскрізь, але очі Насті світилися від задоволення. Що не кажіть, та вона любила погуляти під дощем, а потім вилежуватися у теплій ванні. Тому, довго не роздумуючи, дівчина поспішила до ванної кімнати.

Ванна була вже наполовину повна і, роздягнувшись, Настя занурилася у теплу воду. Вона відчула, як вода охоплює все її тіло і це було чудово. Настя заплющила очі від задоволення і подумала, що нічого в світі не зрівняється з водою… Раптом дівчина відчула дивне поколювання у всьому тілі. «Можливо вода стала гарячіша?» - подумала дівчина. Вона розплющила очі і… нічого не побачила. Нічого крім води. Настя різко випрямилася і її верхня частина тіла з’явилася над водою. Нижньої так само не було видно.

-         Що за… - пробурмотіла Настя.

-         Ти – Вода, - почула дівчина голос. – Ти – Вода… Запам’ятай це. Знайди Вогонь, Повітря і Землю. Тоді все зрозумієш.

-         Хто… - почала було говорити Настя, але її перебили:

-         До того ж часу, ти нічого не дізнаєшся про себе більше. Шукай їх і приходь у стару альтанку у міському парку. Шукай…

Настя різко винирнула з води і, зачепившись за край ванни руками, думала про те, що це щойно було.

-         Невже наснилося? – пробурмотіла Настя. – Я заснула у ванні! – дівчину аж пройняло всю. Такого з Настею ще ніколи не траплялося. Вона могла ж потонути! – Я тут, - пробурмотіла дівчина, глянувши на своє тіло. Що під водою, що над водою – однаково було його видно. – Що ж то було?..