Настроение сейчас - Добрий

VI. Дволикий Янус

 

 

У школі, як завжди було нудно. Вчителі на трьох парах повторювали, що тупішого та безсовісного класу у житті не бачили. При чому цікаво, що це саме вони кажуть і біолого-хімічному класу, і гуманітарному. То де ж правда?

 

На перерві, при появі Лесі у коридорах дівчата презирливо морщили носи, вчителі прискіпливо оглядали Барбі з голови до ніг, більшість хлопців сміялися, а інша їх частина дивилися не на Лесю, а на її ноги.

 

-         Два-нуль, - пробурмотіла Софія, побачивши героїню інтелектуальної гри у коридорі.

 

-         До речі, - запитала Аліна, - чули новину?

 

-         Яку? – запитала Санька.

 

-         Дмитро перейшов у іншу школу.

 

-         Справді? Ти добре постаралася, - почула Софія позаду голос Лесі.

 

-         Невже? А тобі яка справа? – прижмурилася Софія.

 

-         Не твоє діло. Але я б вчинила по-іншому, - повела плечем Барбі.

 

-         Чому ж не вчинила? Сміливості не вистачило? Чи була зайнята шоу „Ай к’ю повії”? – єхидно примружилася Софія.

 

-         Вистачило, - зло зиркнула на Софія Барбі. Виявляється не все так добре, як це розписувала Вася. -  Тільки навіщо мені на такого придурка витрачати свій дорогоцінний час?

 

-         Ах, так, ти його витратиш на іншого придурка, - хмикнула Софія. – А я-то думаю, що ж це Ярослав навколо тебе так і ходить.

 

-         Ходив, - поправила Марія.

 

-         Не важливо. Головне, що дорогоцінний час ти витратила на нього, - Софія ніколи не набридне знущатися з Барбі.

 

-         Багато ти розумієш! Ми з ним були не довго.

 

-         Угу. І що ж завадило?

 

-         Яка тобі різниця? – обурилася Леся.

 

-         Ніякої. Просто ти з ним повелася погано.

 

-         А ти з Дмитром ні?

 

-         Зрівняла. Ярослав тобі нічого поганого не зробив, а от Дмитро...

 

-         Може досить згадувати про те, що було в тому році?

 

-         Перечислити, що було в цьому? – Софія розвернулася. – У нас зараз алгебра. Ніколи з тобою теревенити.

 

І Софія з подругами пішли до класу.

 

-         Ох і ця Софія, - пробурмотіла Леся своїм подругам: Катерині та Олені, а також новоявленій Васі.

 

-         І як її можна терпіти? – додала Олена.

 

*       *        *

 

Після п’ятого уроку, на радість усім учням, вчителів зібрали на нараду. Тому про ніяку фізику і не було мови.

 

-         Увага! – вийшов до дошки Максим. – всі ви, мабуть, бачили вчора наших Васю та Лесю по телевізору!

 

-         Так! Звичайно! – загули всі.

 

-         Так от, Оплески Лесі. Вона здобула премію „Найтупіша стерво класу”!

 

-         І хто ж таке придумав? – підняла одну брову Барбі. – Сто відсотків – не ти.

 

-         Чому ти так думаєш?

 

-         Я просто впевнена.

 

-         На відміну від тебе, я не провалювався учора на грі. Так, що...

 

-         Софієчко, - прошипіла Леся. – Це ти придумала?

 

-         Я? – здивувалася Софія. – Навіть, якщо я, то Максима я б не змогла заставити цього сказати...

 

-         ... якби він сам так не думав, - закінчив думку Софії Євген.

 

-         Ах он воно що! – піднялася Барбі. – Це змова?

 

-         Так, змова, - легко погодився Максим.

 

-         Але змова, щоб ти не була повним посміховиськом, - додала Софія.

 

-         Знаєте, що? – Леся вже була червона від злості.

 

-         Не знаємо, скажеш, - відповіла Марія.

 

-         Я не потребую ні у чиїй допомозі. Чи ви хочете, щоб я бігала перед вами на задніх лапках та заглядала вам у роти?

 

-         Нічого ми такого не хочемо, - заперечив Максим.

 

-         Тоді чого? – грізно наступала на нього Барбі.

 

-         Ми тобі вже пояснили, - хмикнув Максим.

 

-         Ах ти ж, - і ще б трішки і Леся накинулася на нього.

 

Софія, зрозумівши, що може бути, швидко підбігла до підвіконника, взяла пляшку з водою і вилила її на голову Барбі. Та деякий час стояла приголомшеною, потім розвернулася на каблуках і вибігла з класу.

 

-         Круто ти її, - Вася поклала руку на плече Софії.

 

-         Дякую. Три-нуль, - відповіла та.

 

-         Що далі? – поцікавилася Вася.

 

-         Та ніби все, - полегшено зітхнула Софія.

 

Вона давно вже придумала план, як здихатися Барбі та Дмитра. Для цього вона попросила Васю, щоб та звабила Дмитра, а далі повинно було статися те, що сталося.

 

-         Знаєш таке прислів’я „За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш”? – запитав Максим у Софії.

 

-         Знаю, звичайно, - відповіла та.

 

-         Ти не тільки погналася за двома зайцями, ти їх ще й спіймала та чортів їм надавала. Молодець!

 

*       *        *

 

Останнім був урок фізкультури. Марія була звільнена, тому вона пішла з Вадимом гуляти, а Софія, Санька та Аліна поплелися на урок. У роздягальні, як завжди, було темно, тісно і душно. Дівчата передяглися і зайшли до спортзали.

 

Вчительки ще не було. На іншому кінці зали хлопці з паралельного класу грали в баскетбол. Один із них кинув м’яч сильніше, ніж очікував і попав Саньці по голові. Той хлопець, що кинув підбіг і забрав м’яча, не вибачившись.

 

-         Гей, у тебе язика немає?! – закричала на нього Санька.

 

-         Чому немає? Є.

 

-         А вибачитися важко?

 

-         Ну вибач.

 

-         Без ну.

 

-         Багато хочеш.

 

-         Я тобі зараз покажу „багато хочеш”, - перекривила Санька хлопця.

 

-         Та що ти причепилася?

 

-         Це я причепилася? Це в тебе руки не з того місця виросли!

 

-         На бійку нариваєшся?

 

-         А ти станеш дівчину бити? І не соромно?

 

Хлопцю Санька вже добряче надоїла і він замахнувся на неї, але дівчина була проворнішою і кинула в нього м’яч.

 

-         Ти що з глузду з’їхала?

 

-         Тепер ми квиті.

 

-         Що тут відбувається? – прозвучав голос Марти Василівни, вчительки з фізкультури. – Зараз же припинили. Стали всі в шеренгу. Рівняйся, струнко, вільно. Сьогодні ми здаємо біг човником і кидання м’яча в кошик. А зараз по колу! На розминку!..

 

*       *        *

 

-         Шикарна квартира, - сказала Марія, коли вони прийшли до Вадима.

 

-         Дякую. Проходь.

 

Марія зайшла в кімнату і вражено вигукнула:

 

-         Оце так!

 

А дивуватися було чому. Вікно було зашторене, а скрізь куди не глянь стояли улюблені квіти Марії – троянди.

 

-         Це все для мене?

 

-         Так. Для тебе, - Вадим почав цілувати її шию, плечі...

 

Потім вони плавно перемістилися до дивану.

 

-         Що ти робиш?

 

-         А ти здогадайся.

 

-         Припини.

 

-         Чому? Мені ж хочеться.

 

-         А мені ні.

 

-         Чому ти так? Не бійся.

 

-         А я не боюся.

 

-         Так в чому справа?

 

-         Я ж сказала: „Ні”.

 

-         А я: „Так”. Хочеш у слова пограти?

 

-         Не прикидайся! У тебе в голові тільки секс і більше нічого! Пішов ти! – Марія розлючено вибігла з кімнати і хлопнула дверима.

 

*       *        *

 

-         Санько, що на тебе найшло? – розпитувала Аліна подругу.

 

-         Мене просто дратує його ставлення до мене. Що він собі думає? Вдарити м’ячем, не вибачитися.

 

-         А класно ти йому врізала м’ячем.

 

-         Дякую. Сподіваюся у нього до сих пір щелепа болить.

 

-         До весілля переболить.

 

Дівчата засміялися.

 

-         Прогуляємося? – запитала Санька.

 

-         Ні. Не можу, у мене тренування.

 

-         Тоді до завтра. Бувай.

 

-         Бувай.

 

 

*       *        *

 

Санька пообідала, вигуляла Мілко і сиділа за комп’ютером. На завтра потрібно було зробити реферат з біології.

 

-         Ало, Санько, ти? – почула дівчина у слухавці голос Володимира.

 

-         Я.

 

-         Ти вибач мене, просто не знаю, що на мене найшло.

 

-         Вибачаю.

 

-         Тоді, щоб загладити свою провину, можна я тебе запрошу до кафе?

 

-         Не можна.

 

-         Чому?

 

-         Я не ходжу по кафе з такими, як ти.

 

-         Але я ж попросив пробачення!

 

-         А я тебе пробачила. Але в кафе з тобою не піду.

 

-         Чому?

 

-         Я вже пояснила.

 

-         Але ж ти і пробачила мені.

 

-         Так, але в кафе не піду.

 

-         Та пішла ти! – і Вова кинув трубку.

 

-         Ну і ідіот, - Санька також розізлилася. -  Дзвонить, запрошує на побачення, а потім кричить.

 

*       *        *