ІІІ. Солодка помста

-Зачекай! – почула Софія голос Дмитра, коли зайшла до школи.
Їй прийшлося докласти зусиль, щоб не оглянутися.
-Я ж з тобою поговорити хочу! Вибач!
-Мені твої вибачення не потрібні. Запхай їх у свою дупу!
-Яка ж ти, їй Богу! Та зачекай же ти! – Дмитро схопив дівчину за руку і різко розвернув до себе. – Я тобі давно вже хотів сказати...
-Чому ж не сказав?! – уїдливо кинула Софія.
-Не було можливості.
-Знаєш, що?! Я давно хотіла сказати, що ти – ідіот, звичайна тварина і придурок. Якщо тобі не подобається Софія Лютаєва, то ти осел! Знайшов з ким зв’язатися, з Васею! Вона ж донька директора!..
-А...
-Цить!
-Софіє...
-Замовчи, я все зрозуміла. Тобі потрібна була Вася, щоб підлизатися до директора, щоб тебе не витурили зі школи! Ти її використовував! Як тобі не соромно! Ти – змій підколодний, паскуда! А знаєш, зустрічаючись з дочкою директора, треба бути дуже обережним, щоб не прогнівити її чимось. А так, ти вже майже на вулиці. І те, що ти зі мною розмовляєш, не на краще. Іди геть!
-Дурепа!
-Від придурка чую! Ідіот!
-Чорт, - пробурмотів Дмитро і поплівся до класу. Софія була права. Це не на краще.
***
-Що з тобою? – здивовано дивилася Марія на подругу.
-А що?
-Ти вся розпашіла.
-Погиркалася з Дмитром.
-Зрозуміло. Той ще козел. Чула?..
-Чула, - зрозуміла Софія про що хотіла сказати Марія. – До речі, промовка-промовка.
-Що? – не зрозуміла Марія.
-Глянь, як очима пожирає його, - і Софія кивнула у сторону Васі.
-Можливо їй на голову відро вилити? – мрійливо примружилася Марія.
Васю класі ніхто не любив і за таке Марії сказали б тільки: „Дякую”. І справа не в тому, що її батько – директор школи, а в тому, що вона – ябеда і дурепа дурепою, тупіше не існує.
***
На перерві Софія спустилася до їдальні. Дмитро якраз пив чай. Дівчина штовхнула хлопця, що проходив мимо. Той підбив Дмитра.
-Ти що здурів? – розлютився Дмитро.
-Вибач, я не навмисне... – і бідний переляканий хлопець щось іще бурмотів.
Скориставшись цим Софія кинула снодійне в чашку. Дмитро нічого не помітив і випив. Потім пішов на наступний урок біології.
-Що ти йому зробила? – підійшли до Софії Саня, Аліна та Марія.
-Нічого особливого, моя маленька помста.
-Помста? – здивувалася Аліна.
-Так. Ходімо, треба покінчити з ним, - і Софія поманила подруг за собою.
Дмитро зайшов до кабінету першим. Смачно позіхнув і поклав голову на парту. Через хвилину він заснув.
Софія тихо підійшла до нього і нафарбувала йому нігті яскраво-червоним лаком.
-Ти що, - зашепотіла Марія.
-Цсс, - приклала палець до губ Софія. – Ходімо. Хай спить далі.
І дівчата вийшли у коридор.
***
Почався урок. Дмитро спав. Тетяна Петрівна підійшла до нього і ввімкнула мобільний над самим вухом хлопця. Той аж закричав з переляку, але потім до нього все дійшло.
-Мєхно, поясніть нам, будь ласка, що це ви робите? – грізно запитала вчителька.
-Сплю.
-Це я бачу, але чому на уроці?
-Невдалий день
-Хм... Тоді йдіть і помийте руки.
-Вони в мене чисті.
-Ви так думаєте?
Дмитро подивився на свої руки:
-Не думаю, а що це?
-Молодий чоловіче, це дуже похвально, що ви не соромитеся зізнатися всім у своїй, дещо, не традиційній орієнтації, але чому саме таким чином?
-Я не... не...я... – запнувся хлопець.
-І все ж таки, помийте руки.
Дмитро вийшов і весь клас покотився від сміху.
-Спритно ти його, - прошепотіла Марія Софії.
-Ще б пак!
Софія оглянулася на Васю. Та тепер сиділа з Барбі. Вася тільки пополотніла і згадала, що Дмитро вчора був у барі з Олегом. І Марія порвала з Олегом. Що ж це виходить? Дмитро дійсно гей?
-Не спи, - штовхнула її ліктем у бік Леся.
-Я не сплю. Просто подумала, а якщо Дмитро гей?
-А, що, можливо? Якщо мої чари на нього не діють, то так воно і є, - задумливо сказала Барбі, а потім підморгнула Олегу.
Той здивовано на неї подивився.
-Цей точно гей, - сказала впевнено Леся.
***
На перерві Дмитро старанно ховав руки у кишені. Лак не змився.
„Який же він стійкий, гад”, - подумав хлопець.
Раптом його сильно штовхнув Ілько, так всі в школі називали хлопця не традиційної орієнтації. Дмитро схопив його за руку:
-Ти що це робиш?
Ілько кинув погляд на його руку:
-Друже, не тут. Може відійдемо?
-Що?
-Відпусти мене, - захихотів Ілько.
-Ти що це верзеш? – і тут Дмитро згадав про лак. – Це не те, що ти подумав. Я не блакитний.
-Я так і подумав.
-Це все вона, - Дмитро вказав на Лесю.
-Вона гей? – Ілько кинув погляд на напівроздягнену Барбі. – Не сміши мене! Оце сказав.
-Я не це мав на увазі...
-Та не соромся ти так. Це ж природно.
-Послухай... Це помилка...
-Ні це ти послухай. У не традиційній орієнтації немає нічого поганого. Не соромся. Та перестань ти. Тут всі свої. Сходимо в кіно?
-Та відчепися, збоченцю.
-Даремно ти так. Ми ж свої люди...
Дмитро почервонів чи то від люті, чи то від сорому. Довкола всі сміялися.
-Один-нуль, - Софія була задоволена.
***
За настановою Лесі, Вася вирішила змінити зачіску, одяг, макіяж. Тепер на неї дивилася шатенка з короткою, дуже привабливою стрижкою. Дівчина зі своєю новою подругою побувала в салоні краси і там їй зробили чудовий макіяж, потім вона зайшла в універмаг і купила темно-блакитні бриджі і таку ж кофточку на „блискавці”. Загалом, Вася залишилася задоволена собою. Їй набридло бути блондинкою, бо їх не сприймають серйозно.
-Мамо, а Валерія Олексіївна зможе зі мною позайматися математикою? – покликала вона Наталію Дмитрівну, свою матір.
-Навіщо? В тебе ж гарна оцінка! – здивувалася Наталія Дмитрівна.
Наталія Дмитрівна пильно стежила за оцінками своєї доньки і весь час „пиляла” чоловіка, щоб той заставляв вчителів ставити Васі „відмінно”.
-Так, але завдяки тобі. Насправді я знаю її на трійку, а мені хочеться підтвердити свою оцінку.
-З чого б це?
-Просто, - стиснула плечима Вася.
-Васю, та що це з тобою?
-Мамо, невже так важко? Я ж нічого ніколи не просила! Все робила ти!
-І тобі погано живеться?
-Так! Тому, що навіть хлопцям я подобаюся не через те, що це я, а через тебе!
Наталія Дмитрівна задумалася. Вася виглядала такою запальною, такою, якою вона ще ніколи не була. Це їй дуже не сподобалось, але вирішила погодитися. Нічого, її час ще прийде, тоді все буде по її.
-Добре. Я зателефоную їй.
-Дякую, дякую, дякую! Я люблю тебе!
***
Санька дивилася телевізор, коли прийшла її мама. Вона працювала вихователькою в дитячому садку.
-Це хто? – побачила Санька хлопчика, який прийшов з мамою.
-Це Мишко. За ним не прийшли, а садок закривався, тому я забрала його з собою і залишила записку охороні.
-Привіт, Мишко, я – Санька. Заходь, будь, як дома.
Хлопчику було років шість, з-під його білявого чубчика виглядали розумні жваві очі, в глибині яких світилися бісики.
Він зиркнув на Саньку, посміхнувся і побіг у ванну.
-Гей! А роззутися? – крикнула йому вслід дівчина.
-Ти ж сказала: „Будь, як дома”.
-А ти з гумором, - засміялася Санька. – Ви з Толею ідеальна пара.
-Хто такий Толя?
-Мій менший брат. Йому одинадцять.
-А де він?
-На тренуванні. Займається таеквондо.
-А він мене навчить прийомам?
-Навчить, - запевнила Мишка Санька.
Тут прийшов Толя. Він не дуже зрадів перспективі навчати малого, але показав все-таки кілька прийомів. Мишко аж вищав від задоволення.
-Вечеряти! – покликала дітей Лариса Сергіївна.
Після вечері Санька довго гуляла на вулиці з її собакою Мілко, Толя робив уроки, а Мишко грався на комп’ютері.
Потім прийшов з роботи батько, і тихий сімейний вечір продовжувався. За Мишком так ніхто і не прийшов.
Десь через годину пролунав дзвоник.
-Ало, - підняла слухавку Санька. – Мамо, тебе!
Лариса Сергіївна взяла слухавку і зблідла.
-Мамо, що трапилося? Мамо! – покликала Санька.
-Дякую. До побачення. Вітальку, йди-но сюди. Де Мишко? – тихо запитала вона.
-Грає на комп’ютері, - відповів Віталій Семенович.
-Добре, ходімо зі мною.
Коли двері зачинилися Лариса Сергіївна сіла на диван і прошептала:
-Ілона загинула.
-Хто? – не зрозумів Віталій Семенович.
-Мама Мишка.
-А батько у нього є?
-Ні. У нього нікого не має. Він сирота, - зітхнула Лариса Сергіївна.
-Як вона загинула? – запитав чоловік.
-Розбилася на машині. Що тепер буде з хлопчиком? – по її щоках потекли сльози.
Лариса Сергіївна дуже любила дітей, і завжди бажала їм добра.
-Прийде час, він все зрозуміє сам, - розсудливо сказав Віталій Семенович.
Їх обірвав стук у двері.
-Можна? – просунула голову Санька. – Мамо, а може його всиновити? – запитала дівчина.
-Ти що? – охнула Лариса Сергіївна.
-А по-моєму донька права. Не віддавати ж його до інтернату...