Настроение сейчас - Good

Писала колись давно... однокласниця попросила...

У цій історії є і правда, і вимисел. Є люди реальні, звичайно деякі риси і оточення я змінила (а то б було нудно читати і спостерігати це у реальності), а є люди і видумані мною, для гостроти відчуттів. Є події, які дійсно були, а є й зовсім нереальні. Але все що не написане – реальне чи ні, можливо, часом і зовсім фантастичне, - написане для того, щоб інші не повторювали тих помилок чи вчинків, про які йдеться мова у цій книжці.

Я не знаю чи публікувати тут всю книгу... вона аж 200 сторінок займає) побачиимо. Поки що перший розділ...

Ⅰ. І. Все залишається у минулому

Софія довго не могла змиритися з думкою, що між нею і становищем Дмитро вибрав друге. Дівчина раз за разом прокручувала у голові вчорашній вечір. Винувате обличчя Дмитра, уїдлива посмішка Васі, вино, музика... Все це плутається у голові.
-Що це? – запитала Софія.
-Де? – прикинувся дурнем Дмитро.
-Біля тебе.
-Вино.
-Ні. Я маю на увазі оце, - і палець Софії з бездоганним манікюром вказав на Васю.
-Вася. Ти що, не впізнала? – продовжував клеїти дурня Дмитро.
Софія мовчки відпихнула його з дороги, схопила за патли Васю і тріснула її головою по стіні. Потім вилила Дмитру на голову залишки вина і гордо вийшла з квартири...
Все скінчилося. Дмитро виявився повним придурком. Вася – дочка директора, а Дмитро майже вилетів зі школи через погані оцінки. От він і забиває баки Васі.
Дівчина взяла з полиці перший диск, який потрапив їй під руку і ввімкнула центр. З колонок полилася лірична музика.
-Тартак, - прошепотіла Софія і вийшла з кімнати.
***
-Тобі дуже боляче? – запитав Дмитро, піднімаючи з підлоги Васю.
-Так. Рука у неї сталева.
-Ще б пак! Це ж тобі не Барбі, а Софія.
-І що ти у ній знайшов?
-І сам не знаю. Мене вразила її сила волі та патріотизм.
-А краса? Чи ти скажеш, що для тебе головне – це душа, - хмикнула Вася.
-Ну і звичайно краса. Але все одно, вона, ніби світить з середини.
-Ну це ти загнув... Вона ж не з фосфору.
-Не з фосфору, - погодився Дмитро. – Через це я з тобою.
-Через фосфор?
-Ні, дурненька. Через тебе, - усміхнувся Дмитро і ніжно поцілував Васю. А про себе подумав: „Ну і навіщо вона мені здалася? Софіє, ти єдина, хто існує для мене. Пробач, якщо зможеш...”
***
-Ти скоро? – крикнула Людмила Валеріївна своїй доньці.
-Так, - прокричала у відповідь Марія. – Я вже готова.
-Поїхали.
Людмила Валеріївна працювала директором модельного агентства і сьогодні мав відбутися весінній показ мод.
-Софіє, де ти? – набрала Марія номер подруги, коли вони сіли у машину.
-Вдома. А що?
-Невже ти забула? – запитала Марія.
-Про що? – Софія щиро здивувалася.
-Про показ мод.
-Ой ні! Забула. Пробач.
-Та нічого, - хмикнула Марія. – Збирайся. Ми через двадцять хвилин заїдемо за тобою.
-Гаразд. Бувай, - Софія вимкнула мобільній і задумалася.
Через цього осла, у неї все вилетіло з голови. Дівчина підійшла до шафи. Дістала перше, що потрапило їй під руку. Це було зелене приталене плаття до колін та короткий піджачок. Софія не любила довго вибирати речі. Вона вдягала лише те, що їй подобалося і у чому їй було зручно. Софія не слідкувала за модою. Сьогодні вона могла вдягнути щось у стилі рок-н-ролу, завтра – звичайні джинси та футболку. Але, щоб вона не вдягнула, вигляд мала королівський. От на мейк-ап Софія звертала більше уваги і підходила до цього відповідально. Немає нічого гіршого, ніж аляпуватий макіяж, була впевнена дівчина. Якщо у тебе блакитні тіні та зелений олівець для очей, а губи червоні – знай, Софія з тобою не заговорить. Людина, яка безвідповідально ставиться до своєї зовнішності, така ж безвідповідальна і у житті.
Як тільки Софія глянула на себе у дзеркало і залишилася задоволена собою, подзвонила Марія. Софія взулася і вийшла з квартири.
-Привіт, - заторохтіла Марія, як тільки Софія вийшла з під’їзду. – Сідай. Зараз ми ще зайдемо за Аліною та Санею і поїдемо.
-Гаразд, - стиснула плечима Софія.
Аліна та Олександра або Саня, як називають її дівчата, були найкращими подругами Софії та Марії. Були між дівчатами і сварки, і непорозуміння, але вони могли пишатися тим, що дружать вже шість років.
***
-Що з тобою? – запитала Саня Софію у перерві, коли дівчата сиділи у кафе.
-Та я Дмитра вчора кинула, - зізналася дівчина.
-Як? Чому? – водночас запитали Аліна та Марія.
-А він повний козел і проміняв мене на Васю.
-Васю? – брови Аліни поповзли вгору.
-Угу, - підтвердила Софія.
-А ти що? – підскакувала з нетерплячки Марія.
-Тріснула її головою об стіну, на нього вилила залишки вина... А так нічого особливого.
-І це ти називаєш нічого особливого? – запитала Саня.
-Так. А що, я ж його не вбила.
-А треба було, - мстиво протягнула Марія.
-Що з нього візьмеш? – стиснула плечима Аліна. – Якщо чоловік не баран, то козел. А Дмитро на барана не дуже схожий, отже він – козел.
-Мудра думка, - Софія допила чай та піднялася. – Ходімо у зал. Перерва майже скінчилася.
І на підтвердження її слів задзвонив дзвоник.
***
День повільно закінчувався. Софія сиділа над розгорнутим підручником історії і старалася прочитати хоча б один параграф. Було нудно. І поговорити ні з ким. Мама знову на гастролях (мама Софії відома кіноактриса), Карина вчиться у Парижі (Карина – рідна сестра Софії), тато... Тата для неї не існувало з п’яти років, коли він пішов від них. Софія згадувала це слово лише тоді, коли мама забирала аліменти та ще на традиційні свята року.
Майже дванадцята.
-Привіт! - до кімнати Поллі, папуга Софії.
Дівчина мовчки перевела погляд на пташку. Взагалі, Поллі не говорила, лише співала. Але слово „привіт” становило виключення у словниковому запасі папуги. Софія сіла на підлогу і почала чухати там, де має бути вухо. Поллі заплющила від задоволення очі.
-Ну, що, сонце, - сказала Софія, - ходімо спати?
Поллі, зрозумівши, що їй сказала хазяйка, неохоче розправила крильця і полетіла у клітку.
Софія прийняла душ, останній раз глянула на недочитану історію та вимкнула світло.
Дівчина майже заснула, як крізь сон врізався стогнучий голос Діми Білана. Софія різко сіла. „Який придурок міг ввімкнути о першій ночі ненависного мені Білана? Та ще й на всю гучність!” – подумала дівчина. Тоді вона прислухалася.
-Ну звичайно, Стас, - процідивши крізь зуби, Софія накинула на плечі халат і вийшла з квартири. Піднявшись на один поверх, постукала у квартиру №108. У відповідь тиша. Тоді дівчина почала дубасити по дверях, поки не набила синців. Якраз у цей момент відчинилися двері. Кулак Софії вдарив хлопця, що відчинив у праву вилицю. – Ти! – видихнула Софія.
-Я, - усміхнувся Стас.
-Вимкни зараз же. Скільки тебе можна попереджати! Рахую до трьох. Один...
-Ти цього не зробиш.
-Ще й як зроблю! Два...
-Не знаєш як, - продовжував всміхатися хлопець.
-Три, - Софія, проігнорувавши його слова, підскочила до електрощітка і за мить у всьому будинку не стало світла.
-Ах ти!.. – і вслід Софії полетіла лайка.
Дівчина забігла до квартири і перевела подих. Нічого, завтра вранці вона знову ввімкне світло, а зараз можна спати спокійно: Стас не знає, як його вмикати.
***
-Ало, Софіє, ти не спиш? – Софія почула у слухавці веселий голос Марії.
-Ні звичайно. Я завжди танцюю уночі, - єхидно відповіла Софія.
-Тоді слухай... – і Марію „понесло”.
-Ти тупа чи як? – розізлилася Софія. – Я сплю! – і гепнула слухавкою об телефон.
Через хвилину знову задзвонив телефон.
-Відчепися! – прокричала Софія і знову гепнула слухавкою.
Через хвилину знову задзвонив телефон.
-ТИ!!!
-Я, - відповіла на тому кінці дроту Карина.
-Ти?!! – сон Софії, як язиком злизало.
-Я, я.
-Що трапилося?
-Мене знову виключили. Я їду додому, - повідомила весело Карина.
-Що, знову? – простогнала Софія.
-Знову. Зустрічай мене завтра о шостій ранку на залізничному вокзалі.
-Ага, - промимрила Софія.
Сну більше не було. Дівчина підійшла до вікна. Небо почало сіріти. Час збиратися на вокзал. Що знову трапилося? З Кариною це вже не вперше. Вона ж не дурна, просто за натурою бунтівник. Колись вона вчилася в школі Софії і влаштовувала там різноманітні заколоти. То їй не подобалася їжа в їдальні, то поставили поза урочну четверту пару, то ще щось. Директору це надоїло і Карину вигнали. В іншій школі та й в усіх, яких вона ще була така ж сама історія. Потім її послали вчитися у Париж до далекої родички, але видно і там Карина не заспокоїлася.
Софія випила каву у темноті (світла вона до сих пір не ввімкнула), замовила таксі, вдягнула джинси, топік та блузку на „блискавці”. Підфарбувала очі, оцінливо подивилася у дзеркало і, залишившись задоволеною, взулася, накинула куртку і вийшла з квартири.
***
У Марії був чудовий настрій. Ще б пак! Вона порвала з Олегом, познайомилася на показі з римським богом на ім’я Вадим і домовилася з ним про наступне побачення. На заперечення Сані про те, що це нечесно по відношенню до Олега, тільки відмахнулася. Що їй до якогось там Олега? Він залишився у минулому, як і Софіїн Дмитро.
Марія давно зрозуміла, що все, рано чи пізно, залишається у минулому. Будь-які стосунки ведуть до свого завершення. Сварка чи одруження – кінець колишнім стосункам. У першому випадку, кохана людина більше не з тобою, ти не можеш насолоджуватися її посмішкою, очами, голосом... Ти починаєш її ненавидіти або вона стає для тебе тріскою в оці. Це все не правильно, не має так бути! Як можна ненавидіти того, за кого б ще вчора віддав все, що у тебе є? А сьогодні ви вже вороги назавжди. Марія цього не розуміла. Можливо через те, що ніколи не була скривдженою?
У другому випадку, на вас (ви ж тепер подружжя!) лежить велика відповідальність. Пристрасть переходить у дружбу, а якщо не було до цього порозуміння, а лише секс, то нічого у вас не вийде.
Отже, всі стосунки ведуть до кінця. Так думала Марія, будячи Софію безкінечними телефонними дзвінками.