Світанок...такий же як наше кохання - недоступний и рожево-молочний! вулиця огорнула приємною прохолодою. рушили... Гори впізнали мене одразу. Мабуть це все мої зелені очі. "Гуцулка" - прошепотів старий дуб. мабуть теж іноземець. хапаю ротом хмари. вони тут густі і солодкі. а може то лише солодка вата... очі втомились від зеленого. фокусуюсь на небі... воно брудне. нарешті прибули! море зустріло мене дощем! це все через мій настрій... фотоапарат так і не ввімкнувся. не мій день... мозок прислав відкритку, сказав що на Карибах зараз файно... Їхати в Францію теж передумали. там дощ...
Гори затягнулись туманом. згадались його сизі очі! чого б це? в роті присмак
ностальгії... І гіркий шоколад тут зовсім ні до чого. Дежа вю...
"брєд" - сказав Маестро... Дереш досі керує свідомістю. а я думала вже нема чим. у вухах знову Куо... и ще пробивае трошки техно із програвача автомобіля. депресія зробила па па и поїхала вслід за мозком! хмари опустились занадто низько, стало тісно. вітер зніс останню черепицю...а завтра знову спека..і руде слоненятко! чому я не Петрик Пяточкин? всьо вирішила їду в Арізону! або в Канзас... дощ припинився, так само як і потік думок. взагалі дивуюсь як ще щось пишу. смуток заліз в серце, згорнувся клубочком и міцно спить! мій смуток пухнастий як торішній сніг... me haces falta... перекладати не хочу. так гарніше. загадковість все була моею фішкою...чи то була наївність? зараз вже байдуже! всьо стоп-кадр і перемотка назад... тре поміняти карту пам'яті і зарядити плівку...
[699x505]