Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій.
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали.

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї вж він був просто ідеалом
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.
І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов
[500x375]

Знову ми до кінця не дійшли. Якщо ти хочеш, нехай буде так. Твоя свобода мені важливіша!
Тож знаєш я буду далі іти. Не заради тебе, а для того, що справді цінніше.


[440x404]

...And I'll let you cheapen sex. If you'll stay in my past. Ну хочеш я дозволю тобі мене забути, хочеш я буду твоїм розкаянням тільки залишись в моєму минулому!!!
[428x216]

Впервые мне нечего сказать!!! Ты прав, я устала... Вызови такси пожалуйста!!!! И застели кровать...
[500x367]

Насправді все простіше... Ти просто керуєш мною, а я просто це тобі дозволяю!!! Обоє почуваємось впевнено і добре. Ти звик до запаху мого волосся, я до кольору твоїх очей. Ідилія? Ні, просто пощастило!!!!
[400x533]

San Fermin!!! Люди як клони!!! Колір снігу і крові...кров на снігу. Не моя, не твоя. Наша... Червоно-білий день.... Ми більше не живем!!!!
[300x399]

Вигадуємо собі ідолів щоб винити їх у всіх наших провинах. А потім самі за все платимо!!! Найдорожчим що у нас є - людьми яких любимо. Ідоли це зло!!!!
[699x468]

Один день, одна кімната... Головою об стіну, вбиваю самотність. Навчилась слухати серцем, як маленкий принц. Мабуть даремно, бо розівчилась думати головою, забагато дурниць роблю. Та вже не болить... Чуєш, не болить більше!!!!
[400x267]

Важко повертатись до того, що залишив в минулому!!! Важко зазирнути в вічі тому, кого колись зрадив!!! Важко зрозуміти того, кого не сприймаеш!!! Страшно казати пробач, знаючи шо почуєш ні у відповідь!!!! Знову....

давно меня не било! но я здесь! уф... на конец то

извините все кого я так люблю! брат возвращается домой а значит никакого инета, почти...! но все же я не смогу все бросить! а значит буду, но реже!
[600x417]

час - то щось в"язке i текуче! вiн прослизає через мої пальці, втікає під ноги і я боляче падаю... але щось знову змушує мене підводитись! все той же час, точніше гарячкова його нестача... час грає проти мене, або навпаки! та все ж у мене залишається вічність!
[698x311]

не твоя, не с тобой! уже нет! не удержал, не сумел! и незачем кричать, я всё слышу и так! не буду плакать! уже не болит милый, почти...
[300x400]

а я купила скейт! и гроза наконец закончилась! ха теперь у меня в ушах панк и ветер! я наконец то дышу по настоящему! ех свобода ето круто, пусть даже временно! я жива!!!!!!!!!!
[300x398]

а я хочу в горы! а погода не разрешает! ну и ладно! надоело думать! вот знаете если не думать так же намного проще жить! не жалеть ни о чём, не вспоминать, не анализировать! наверно надо просто по меньше болтать! хм наверно ето про меня...
[267x420]

а правдa, що всьому можна навчитись? якщо так, то навчiть мене лiтати! а ще смiятись, так як немовля! а ще я хочу навчитись малювати i розмальвати чорнобiлий свiт! навчите?
[280x420]

Фотографии Helen_SMARKUTSKA : Разное

Фотографии Helen_SMARKUTSKA : Зелёный городок

Фотографии Helen_SMARKUTSKA : Разное

Світанок...такий же як наше кохання - недоступний и рожево-молочний! вулиця огорнула приємною прохолодою. рушили... Гори впізнали мене одразу. Мабуть це все мої зелені очі. "Гуцулка" - прошепотів старий дуб. мабуть теж іноземець. хапаю ротом хмари. вони тут густі і солодкі. а може то лише солодка вата... очі втомились від зеленого. фокусуюсь на небі... воно брудне. нарешті прибули! море зустріло мене дощем! це все через мій настрій... фотоапарат так і не ввімкнувся. не мій день... мозок прислав відкритку, сказав що на Карибах зараз файно... Їхати в Францію теж передумали. там дощ...
Гори затягнулись туманом. згадались його сизі очі! чого б це? в роті присмак
ностальгії... І гіркий шоколад тут зовсім ні до чого. Дежа вю...
"брєд" - сказав Маестро... Дереш досі керує свідомістю. а я думала вже нема чим. у вухах знову Куо... и ще пробивае трошки техно із програвача автомобіля. депресія зробила па па и поїхала вслід за мозком! хмари опустились занадто низько, стало тісно. вітер зніс останню черепицю...а завтра знову спека..і руде слоненятко! чому я не Петрик Пяточкин? всьо вирішила їду в Арізону! або в Канзас... дощ припинився, так само як і потік думок. взагалі дивуюсь як ще щось пишу. смуток заліз в серце, згорнувся клубочком и міцно спить! мій смуток пухнастий як торішній сніг... me haces falta... перекладати не хочу. так гарніше. загадковість все була моею фішкою...чи то була наївність? зараз вже байдуже! всьо стоп-кадр і перемотка назад... тре поміняти карту пам'яті і зарядити плівку...
[699x505]