Мені так хотілося ромашок. Польових запашних ромашок. Але ти не чув! Чи просто жлоб. Знаєш, а я могла померти, так і не дочекавшись цих білосніжних квітів. Казав, що любиш більше за життя! А в результаті прирік мене на загибель. Сказав чекати, казав, що прийдеш. Я чекала. Вже засвітили ліхтарі, а тебе немає. І ні дзвінка, ні смс. А я свята наївність чекаю і сподіваюсь, що ти прийдеш з оберемком ромашок, попросиш вибачення, і я все пробачу! Блимнула фарами остання маршрутка. Доведеться додому йти пішки. З центру йти зовсім недовго! А завтра буде тендітна троянда і купа вибачень. Я не хочу троянд і гвоздик, мені потрібні ромашки. Ти чуєш?! Я хочу ромашок. Але ти придумуєш купу непотрібних пояснень і абсолютно ігноруєш мій навіжений крик. Троянда ламається навпіл і летить в смітник. Нарешті ти спромігся вимовити: “Щось не так, мала?” Все не так: і моє вічне чекання, і твої вічні вибачення. Безглузді квіти, коли я так хочу ромашок! А зовсім поруч стоїть щасливий закоханий з оберемком ромашок і чекає свою єдину. Вона летить до нього на крилах любові та, підійшовши, розчаровано вигукує: “Невже знову ромашки?! Як обридло!” І ось беззахисні квіти летять в смітник. Який парадокс! А я так хотіла ромашок…
[300x237]