Догорає остання зоря, місяць вже давно пішов спати! Мобільний телефон у режимі “без звуку” ось уже годину порушує тишу. Від його дзижчання в мене мороз по шкірі. Чи це від того, що я знаю хто так наполегливо намагається додзижчатися до моєї свідомості. А мені залишилося лише пережити цю ніч. Прийде день, і я стану новою людиною, нарешті без тебе. Світанок. Залишилось ще трішки. Але чому так важко стримувати бажання відповісти на цей дзвінок. Моя рука наближається до мобільного і я ось-ось втрачу контроль над собою. Ні, так не можна! Мені ж залишилось зовсім трохи, лише декілька годин. “Я слухаю.”… Що я роблю? Вже ж майже день, але ще не день. Не дочекалася… Невже знову в твоєму полоні?! Та, о диво, серце не почало шалено битися, адреналін не зашкалює і голос, як у автовідповідача! Отже, я вилікувалася! Нарешті. Тепер я вірю тим, хто каже, що час лікує рани. А може просто на мені все заживає, як на собаці. Все, треба припиняти експериментувати, бо вже набридло кожен раз зализувати рани! Новий день привітав мене яскравим сонечком, мелодійним співом пташок і страшенно хорошим настроєм. Хоча ще вчора місто плакало і страждало нежиттю! Тепер я знаю, що все у мене добре! А мобільний я викину! Навіщо він мені тепер?!
[622x440]